Громадське радіо
Гість студії – Інна Совсун, екс-заступниця мінстра освіти і науки України
Ірина Славінська: Хто такий молодший спеціаліст?
Інна Совсун: Вони зараз не створюють, а продовжують цей набір. Відповідно до Закону про вищу освіту, прийнятого у 2014 році, коледжі і технікуми, які за старою термінологією називалися вищими навчальними закладами 1-2 рівня акредитації, повинні були перейти в іншу систему професійної освіти. Так, вони втрачали статус вищого навчального закладу, що логічно, і вони повинні були перейти в систему професійної освіти. Для цього був прийнятий Закон про освіту та професійну освіту. Відповідно, вони би продовжили працювати в системі професійної освіти.
Проблема виникла у тому, що за два роки вступу у дію Закону про вищу освіту, інших законів, які би врегулювати питання коледжів і технікумів не було прийнято. Тут є подвійна провина. З одного боку є провина народних депутатів, для яких питання освіти є відверто далеко не пріоритетом, і з іншого боку певну долю відповідальності несуть самі вищі навчальні заклади 1-2 рівня акредитації, які вперто не хочуть визнавати втрату свого статусу.
Ірина Славінська: Але що не так із молодшим спеціалістом?
Інна Совсун: Якщо подивитися за статистикою, у 1991 році в коледжах і технікумах навчалося 757 тисяч осіб. У цьому році – 217 тисяч осіб. Натомість в університетах на початку 90х навчалося 881 тисяча студентів, а зараз – 1 мільйон триста.
Структурна проблема є в тому, що більшість молоді перетікає до вищої освіти. Натомість коледжі і технікуми втратили розуміння своєї місії, відповідно не можуть її транслювати для молоді.
Професійна технічна освіта – це не те саме, що коледжі і технікуми. Це робітнича, дуже прикладна ручна праця. Туди ідуть переважно після дев’ятого класу. Це коротші програми підготовки, ніж коледжі і технікуми.
Проблема у тому, що дійсно всі плутають коледжі із ПТУ. Зокрема і депутати у парламенті під час виступів. Коли коледжі і технікуми два роки займаються тим, що намагаються воювати за окремішність від професійно технічної освіти, то вони насправді опиняються у такому вакуумі, коли ніхто не розуміє яке їхнє місце.
Коли є несистемний набір в університети, діти перетікають туди. Фактично не лишається дітей, які би могли піти у коледж і технікум
Ідея початкова була тому, щоб поєднати ПТУ, коледжі і технікуми, визнаючи окремішність кожного з них, але також розуміючи, що це все рівно досить схожі програми і рівні підготовки. Взяти найкраще і об’єднати ці заклади, зберегти різні рівні підготовки, але ніхто не забороняє ці самі спеціальності викладати у одних і тих самих закладах.
Також у нас є демографічна криза. Дітей стає менше і ставатиме менше ще до 2019 року. У 2005-2006 роках у нас зі школи випускалось приблизно півмільйона дітей. У минулому році у нас випустилось 200 тисяч. Їх в принципі стає менше. Натомість університети весь цей час розростаються і водночас падають вступні вимоги.
Коли є несистемний набір в університети, діти перетікають туди. Фактично не лишається дітей, які би могли піти у коледж і технікум.
Є величезна проблема сприйняття професії, за якими вони готують в суспільстві. Телебачення нам показує картинку успішних юристів, бізнесменів – це ті рольові моделі, які створюються в головах дітей. Ми не бачимо картинок рольових моделей успішних фермерів та на виробництві.
Є проблема із соціальним визнанням цього рівня і самоідентифікацією представників цих закладів, котрі прикладають максимум зусиль, щоб зберегти систему як є, замість того, щоб запропонувати спільне зрозуміле для суспільства і для них як ця ланка освіти має розвиватися. Через це не відбулося системної зміни. Натомість приймається закон, який було прийнято декілька днів тому у Верховній Раді – це тимчасове подовження цього перехідного періоду. Натомість треба проводити системну зміну, щоб відновити престижність професійної освіти серед молоді.