Чому ми не винуватимо Данила Галицького за те, що монголи знищили Київ?

Про що йтиметься на лекції, ми розпитали Дмитра Вортмана в нашій студії.

Анастасія Багаліка: Київ після завоювання монголами було повністю зруйнований?  

Дмитро Вортман: Оскільки місто було дерев’яним, воно згоріло повністю. І переважна більшість людей загинули або були захоплені в полон. На початку ХХ сторіччя було відкрито кілька братських могли, де були поховані кияни, загиблі під час монгольської навали. А раз були братські могли, значить було, кому їх ховати.

Анастасія Багаліка: Про навалу знали? Були попереджені і готувалися?

Дмитро Вортман: Однозначно знали. Ми не знаємо, чи готувалися. Але оскільки оборона була довготривалою і героїчною, можна це припустити.

Анастасія Багаліка: Наскільки швидко на той час могли діставатися новини про те, що підходять військові сили до Києва?

Дмитро Вортман: Десь за півроку чи раніше на лівому березі Києва з’явився загін монголів на чолі з двоюрідним братом Батиєм Могучій. Тобто кияни дуже добре знали. А в березні 1239 року був стертий з лиця землі Переяслав. В жовтні того ж року був здобутий Чернігів. А перед цим була завойована Північно-Східна Русь.

Проте князі поводили себе так, ніби немає ніякої загрози. Вони так само боролися за Київ, боролися один з одним, займалися поточними справами.

Анастасія Багаліка: Щось мені це нагадує. Я чому питаю, адже, якщо попереджають за кілька днів ти тижнів, у містян є час зібрати речі і виїхати. Чи робили так люди, ми цього не можемо дізнатися?

Дмитро Вортман: Ми не знаємо. Ну куди їм там поїхати? Князю було куди їхати, і він це і зробив. А князем на момент штурму в нас був Данило Романович (Галицький). Він що зробив? Він собі поїхав в Угорщину вести переговори про шлюб свого сина з донькою угорського короля. Тобто це можна розглядати як укладання союзу проти монголів, але він там перебував півроку і щось не дуже поспішав.

Анастасія Багаліка: Це він поїхав безпосередньо перед облогою?

Дмитро Вортман: Так. А коли монголи вже наблизилися до Угорщини, то він від них втік у Польщу. Взагалі то ми ж не можемо сказати, що цей князь був боягузом, бо він брав участь у багатьох битвах. Схоже, що в нього була така монголобоязнь.

Анастасія Багаліка: Я заскочена цією відповіддю, адже ніколи не поєднувала для себе ці дві речі, бо ніколи не зустрічала в історіографії, що Данило Галицький здав Київ.

Дмитро Вортман: Він не здав Київ.

Анастасія Багаліка: Ну кинув.

Дмитро Вортман: Ні, він його не кинув. Він тут залишив свого представника, який керував обороною. Але коли йому було 18 років, він взяв участь у битві на річці Калка, причому, якщо вірити літопису, він там бився в перших рядах, зазнав поранення. Як відомо, ця битва була катастрофічною для руського війська, і схоже, це на нього склало таке враження, що все своє життя він уникав битви з монголами. Він бився з поляками, з угорцями без проблем, з монголами він у безпосередні зіткнення не вступав.

Анастасія Багаліка: Але мене все одно цікавить питання, чому українська історіографія не пов’язує факт знищення Києва і постать Данила Галицького?

Дмитро Вортман: А якби він був у Києві, це щось би змінило?

Анастасія Багаліка: Можливо, тоді можна було б з монголами укласти мирову угоду? Можливо, присутність князя якось би по-іншому відобразилася на дружинниках? Плюс образ князя, який героїчно гине разом із своїм військом – це зовсім інша справа.

Дмитро Вортман: Це питання про доцільність: що краще для політичного діяча — загинути в бою як герой чи зазнати ганьби. Ми не знаємо, чи думав він про себе особисто чи про долю держави.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.