Андрій Куликов: Дуже цікаво мені те, що в газеті «Нова республіка» подибуємо статтю «Чому фемінітиви це важливо?». Але що мені тут впадає в око, в нас ще з українською не вирішили, які фемінітиви використовувати, а ви вже в російській впроваджуєте фемінітиви «вместе с политологиней….». На що ви зазіхаєте?
Павло Вікнянський (сміється): Російська мова точно не є власність Путінського режиму і навіть РФ. Це також частина нашої культури і природи. І ми маємо абсолютно зрозуміле право використовувати фемінітиви і якісь інновації. Росіяни завжди відзначають, що київська, або українська російська — вона інша. Це не мені треба розказувати, мабуть, спитати у Миколи Васильовича Гоголя, російська мова формувалася тут у нас. Це загальносвітова скарбниця. Що б там не відбувалося в тій жахливій авторитарній Росії, але Пушкіна, Лермонтова, Достоєвського, Толстого, Набокова і не треба нікуди дівати.
Булгакова іноді критикують, що він не дуже сприймав наші національно-визвольні змагання.
Андрій Куликов: Я би сказав, він дуже не сприймав.
Павло Вікнянський: Але я підкреслюю, в Україні мають бути і дуже сильні воїни, які боронять Україну, а з іншої сторони сильне дисидентство. Це в Росії всі побудувалися строєм і йдуть, куди скаже Путін. В нас має бути діаметрально протилежне. Хоча зрозуміло, що є якісь родові травми наших націоналістів, які хочуть, щоб все було як у Путіна, Дугіна, то може їм другу державу обрати?
Повну розмову слухайте в аудіофайлі