Чому Юрій Луценко проти законопроекту «останньої надії», що надає право перегляду вироків за старим КПК?
Цей законопроект мав би дати можливість людям, засудженим на тривалі терміни за старими нормами судочинства радянських часів, звертатися до суду з вимогою переглянути рішення суду
В 2011-му році був ухвалений новий Кримінально-процесуальний кодекс, але люди сидять у в’язницях ще по вироках, винесених на основі старих, віджилих законів
В нашій студії – Андрій Діденко, правозахисник, координатор програм Харківської правозахисної групи.
Наталя Соколенко: Законопроект щодо змін у КПК пройшов перше читання ще два роки тому. Тоді у коаліції було певне єднання з приводу цього. Що сталося потім?
Андрій Діденко: Цей законопроект називають законопроектом «останньої надії», адже він стосується людей, які були засуджені за старими стандартами доказування. Адже, коли був змінений КПК, експерти говорили про те, що в нас реально змінюється концепція судочинства, стандарти доказування. Про що йдеться? Про те, коли людину засуджують до великого терміну позбавлення волі на підставі зізнань, отриманих під тортурами. Суд сприймав ці аргументи, які були вибиті під час зізнань, як докази і будував на ньому свої позиції. В новому КПК це неможливо, тому що будь-яка особа в суді може відмовитися від своїх свідчень, які вона давала на стадії досудового розслідування.
Отже, ще у 2012-му році виникало питання, як бути з цими людьми, які засуджені за старими стандартами доказування, відносно яких застосовувалися радянські критерії доведення обвинувачення.
Наталя Соколенко: Чому не відбулося другого читання і ухвалення закону в цілому?
Андрій Діденко: Після того, як він був ухвалений в першому читанні і прийнятий за основу, відбулося прокурорсько-суддівське лобі, тому що по кожній справі, де засуджені ув’язненні на довгий термін, судді працюють на якихось ключових посадах. Наприклад, по справі Поліжко суддя працює суддею Конституційного суду. Суддя, який засудив Володимира Панасенка, пройшов до нового Верховного Суду, незважаючи на висновки Громадської ради доброчесності. Це суддя Голубицький. І йому цю справу згадували, адже ще тоді у 2011-му році з трибуни Верховної Ради говорилося, що ця справа фальшива, людина засуджена безневинно.
Наталя Соколенко: Які фракції підтримують цей законопроект, а які – ні?
Андрій Діденко: Спочатку підтримував «Народний фронт», але потім один з авторів законопроекту Леонід Ємець написав у своєму Фейсбуці, що чомусь фракція відмовилася голосувати за цей законопроект.
Проте в нас з’явилися надії, тому що до лобіювання цього законопроекту підключилася Міністерство юстиції. Вони розуміють те, що є низка людей, які відбувають покарання від імені держави, які засуджені вироком від імені держави, але ці рішення несправедливі.
Наталя Соколенко: А БПП?
Андрій Діденко: Коли генеральний прокурор України очолював фракцію БПП, то він закликав підтримати цей законопроект у другому читанні і в цілому. Але, коли він став генеральним прокурором, чомусь ситуація змінилася.
Наталя Соколенко: Чому?
Андрій Діденко: Тому що ми бачимо, що по всіх цих справах, зокрема де йдеться про довічне позбавлення волі, слідство вела прокуратура. У всіх цих справах нагляд за дотриманням законності під час досудового розгляду проводила прокуратура. Прокуратура підтримала обвинувачення в суді, здійснювала нагляд за дотриманням законності під час виконання судових рішень.
Крім того, що ми лобіюємо законопроект 2033-а, по всіх справах ми намагаємося звернутися в суд за нововиявленими обставинами. Наприклад, по справі Рафальського є висновок експертизи, який повністю суперечить висновку, який був покладений прокуратурою в основу обвинувачення.
Наталя Соколенко: Тобто Юрій Луценко як генеральний прокурор побоюється, що тепер винуватими стануть прокури? А цей законопроект передбачає відповідальність всіх осіб, причетних до винесення несправедливого вироку?
Андрій Діденко: Кримінальний кодекс передбачає. Але по цих справах термін давності сплинув.
Наталя Соколенко: Тобто нічого, крім іміджевих втрат, не буде?
Андрій Діденко: Так, бо судді здебільшого вже пішли на пенсію або на підвищення. Наприклад, Василь Карман після «розкриття» справи Рафальського почав працювати в Генеральній прокуратурі. Єдине, що можливе для таких людей, це або іміджеві втрати, або закриття кримінального провадження за сплином терміну давності.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.