Громадське радіо
Нещодавно було оприлюднено листи колишніх акціонерів «Приватбанку» – Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова – на адресу голови НБУ Валерії Гонтаревої та голови уряду Володимира Гройсмана, в яких прописані зобов’язання, які вони погодилися виконати перед націоналізацією банку. Що в тих зобов’язаннях, і що це значить для українців? – Пояснює Дмитро Яблоновський, старший економіст Центру економічної стратегії.
Ірина Славінська: Можемо почати спочатку, що сьогодні сталося, що злили сьогодні?
Дмитро Яблоновський: Було очевидно, що закінчується термін реструктуризації, кожній стороні треба було щось сказати, розкрити якісь козирі, сказати, що ми дійсно таки щось робили, сьогодні ще й були заяви Генеральної прокуратори відносно відкритих справ, тобто кожна сторона в цьому процесі щось показала. Також була реакція і пана Коломойського, який дуже цікаво відреагував на позицію Національного банку, сказавши, що Нацбанк не в курсі процесу реструктуризації, але жодним чином не відреагував на закінчення дедлайну. Ще в грудні 2016 року нам всім сказали, що є заборгованість у 150 з гаком мільярдів, це ті 3 500 гривень про які згадував Віталій Ваврищук в своєму блозі на «Економічній правді», тобто ця заборгованість є. Ми зараз не чуємо, щоб ця заборгованість стала 100 мільярдів, цифра залишається 150 мільярдів. Для мене як для платника податків це означає, що оці 3 500 гривень я вже позичив «ПриватБанку» для поповнення капіталу. Це те, що я реально як платник податків заплатив.
Орієнтовно ми віддали кожен по 3 500 гривень
Ірина Славінська: Давайте пояснимо, хто кому за що боргує 150 млрд. гривень і до чого тут українські платники податків?
Дмитро Яблоновський: До грудня 2016 року нас хвилювала доля «Приватбанку» лише як найбільшого обслуговуючого банку в якому були наші з вами депозити, відкриті картки. Але «Приватбанк» був націоналізований, фактично став нашою з вами спільною власністю. Чому це сталося? З одного боку, можна було сказати, що ось кредити, і ті, хто їх взяв, а Національний банк вважає, що ці люди пов’язані з власниками банку. Якщо б всі прийшли забирати депозити – не було б чим їх повертати. Тому було два варіанти: сказати, що банк банкрут , але це дуже великий ризик ланцюгового ефекту, бо банк значну частку як за депозитами так і за кредитами займає, більше 50% платіжних карток українців – це теж «Приватбанк», і щоб не допустити ланцюгової реакції – альтернативою була націоналізація. Націоналізацію вибрав уряд, Національний банк, і, зрештою, МВФ, який наполягав саме на цьому розвитку подій. А далі питання: за рахунок чого? Ми маємо поповнити капітал, влити якісь гроші в банк, вони не одразу монетизуються, вони перетворяться на реальну готівку, якщо банку не вистачає грошей, щоб розрахуватись з вкладниками депозитів. Але що каже Національний банк? Якщо я бачу ризик, що оці кошти – 150 млрд. позичальники не повернуть – треба створити подушку безпеки, створити якийсь резерв. За рахунок чого? Держава вносить у капітал банку ці облігації внутрішньої державної позики, які у будь-який момент можуть бути трансформовані в реальну готівку – це досить ліквідний спосіб поповнення капіталу банків. Той момент, коли ці облігації були внесені в статутний капітал банку, ми з вами всі стали власниками «Приватбанку» . Орієнтовно ми віддали кожен по 3 500 гривень, це максимальна сума на поточний момент. Якщо колишні власники виявлять добру волю, то є шанс повернути ці гроші, але перший термін, коли мали вони домовитись, пройшов – не домовились, вони тягнуть час, подають в українські суди позовні заяви, де стверджують, що їх хтось примусив. З іншого боку, маємо лист підписаний ними, де вони просять Національний банк і уряд забрати банк. Поки що повернення коштів не відбувається. Інший аспект – застава. Якщо ці люди, компанії, які отримали кредити, їх не повертають – банк має звернутись до суду і намагатись отримати заставу. І тут все ще складніше. Бо з публічних джерел, те, що озвучено Нацбанком, вони кажуть: «Там застав немає». Якщо зараз власники відмовляються платити, виконувати умови реструктуризації, то дуже важко сказати що є альтернативою, окрім намагання на них тиснути? А юридично з ними буде дуже важко працювати, бо юристи «Приватбанку» – одні з найкращих юристів України. Доброї волі на реструктуризацію, яка була зафіксована колишніми власниками у цих листах, напевно, ще є інші якісь листи, про які ми не знаємо, – її зараз немає.
Лариса Денисенко: Оце ігнорування взятих зобов’язань, добровільно взятих, зафіксовано взятих, наскільки слідство і прокуратура можуть на це реагувати?
Дмитро Яблоновський: З аналізу відкритих документів є декілька паралельних процесів. Кримінальної відповідальності у порушенні умов реструктуризації немає, скоріше є адміністративна. Але є інші справи, про які сьогодні згадувала Генеральна прокуратура, і це пов’язано з більш наказовими речима, але ми не знаємо наскільки вони здатні це довести. Те, що згадувалось – це видача кредитів під занижений відсоток, якщо це депозити під 18%, кредити по 10 пов’язаним особам – то це питання. Це стосується порушень певних нормативів, юридичних норм, і як на мене, у цьому є перспектива, бо важко за відсутність реструктуризації покарати, а за порушення норм закону – можна.
Ірина Славінська: Що відбулося з депозитами внаслідок націоналізації, і що з ними може відбуватися чи відбувається тепер у зв’язку з пожвавленням обговорення ситуації в «Приватбанку» з огляду на дату 1 липня 2017 року?
Дмитро Яблоновський: Був ризик до націоналізації неповернення депозитів, тому що пов’язані особи могли не повернути кредити. Зараз цей ризик фактично покрили резервом з коштів усіх платників податків.
Ірина Славінська: Була інформація сьогодні в новинах, що Мінфін вносить майже 39 млрд. в капітал «Приватбанку». Що це означає? Ці опубліковані листи мали вплив на цю новину?
Дмитро Яблоновський: Якщо до 38,5 млрд. гривень додати 116,8, які вже були докапіталізовані, то ми в сумі якраз отримаємо 155 млрд. Принаймні арифметично ця сума співпадає з тою необхідністю, яку озвучувала пані Гонтарева у грудні 2016 року. Як на мене, це максимальна сума, на яку було потрібно докапіталізувати банк. Це має завершити процес внесення коштів. Ми зараз позичили державі по 3 500 гривень, і сподіваємось, що завдяки нашим судам, Генеральній прокуратурі, чесній владі, яка не захоче йти на угоду з олігархами, враховуючи, що в 2019 році в нас вибори, а в олігарха є ще канал і підконтрольні депутати, ми розраховуємо, що у нас всіх все буде добре і нам ці кошти повернуться назад, оскільки власники банку розрахуються за свої борги.
Лариса Денисенко: Дмитро дуже серйозно іронізує насправді. Особливої довіри очікувати не доводиться.
Дмитро Яблоновський: Я вже з цими грішми давно розпрощався, але я сподіваюсь, що, принаймні, частину я отримаю назад, якщо держава хоча б частину зможе повернути, або якщо власники вирішать, що вони готові реструктуризувати кредити і їх виплачувати.
Ірина Славінська: Наскільки все, що відбувається в процесі обговорення націоналізації «Приватбанку» є політичним?
Дмитро Яблоновський: В Україні є олігархічний трикутник. У ньому є бізнес, ЗМІ і політика. Якщо людина має у власних активах медіа або підконтрольних депутатів – вона завжди буде захищати свої інтереси у бізнесі.