Лариса Денисенко: Ми поговоримо про перспективи притягнення до відповідальності винних у катастрофі МН17. Як ви бачите, чи ця справа розчиниться у повітрі, чи ми можливо дійдемо до фіналу? І які тоді моделі могли б застосовуватися, щоб притягнути до відповідальності винних?
Андрій Гук: Тут питання в двох речах: в часі коли і чия відповідальність настане, і також в завищених очікуваннях. Всі чекали, що вже 28 вересня будуть названі всі винні, списки з прізвищами країни. Але так не буває, особливо у авіаційних катастрофах.
У контексті трагедії МН17 часто згадують трагедію у Локербі. Там від моменту катастрофи до виплати компенсації родинам пройшло 11 років.
Ірина Славінська: І, до речі, саме цю модель пропонує застосовувати міністерка закордонних справ Австралії.
Андрій Гук: Це частково правильно. Але є відмінності. Що подібне? Коли засудили двох терористів – виконавців катастрофи в Локербі, вдалося встановити зв’язок між ними і державою Лівією. Внаслідок цього саме Лівія виплачувала компенсації. Але Лівія робила це ex gratia, тобто не визнаючи свою вину.
По малазійському Боїнгу колись буде такий самий результат. Відома всім нам держава буде виплачувати компенсації. Можливо це займе набагато більше часу ніж з Локербі. Бо якщо там було всього два терористи, то 28 вересня ми почули, що мова йде про сотню потенційних підозрюваних. Слідча група до 1 січня працюватиме над відтворенням ланцюжка командування. І тут мова йде не про командування так званих «ЛНР» і «ДНР», а про військові формування якоїсь держави.
І якщо прозвучало, що у слідчих не має питань до України з приводу закриття повітряного простору, то в цілому це означає, що питань не має до українського командування. Отже ці 100 підозрюваних можуть бути громадянами різних держав. І якщо це хтось з «ЛНР», «ДНР», о це можуть бути і українські громадяни. Але також мова буде йти і про російських громадян.
Ось тут і криється найбільша проблема слідства і подальших процесів. В судах по Локербі Лівія погодилася видати двох терористів при умові, що суд буде на нейтральній території. І суд був на території Голландії. Після цього довгими санкціями Лівію змусили виплатити ці компенсації. Значна частина родичів звернулася до того самого адвоката, який вів справу Локербі, австралійця Джері Скінера.
Ірина Славінська: Якою ж може бути нейтральна територія у історії з МН17?
Андрій Гук: Це має бути така країна, яка не була задіяна в розслідуванні і громадян якої немає серед жертв катастрофи, щоб уникнути суспільного тиску. Але очевидно, що серед підозрюваних явно будуть громадяни РФ, тому що БУК хтось здав і хтось прийняв на території РФ. Цей був має номер обліковий, закріплений за певним командуванням. Тому, якщо громадяни Росії будуть серед обвинувачених не зрозуміло на яких умовах Росія взагалі погодиться на все це.
Те, що це буде Гаагський трибунал – це малоймовірно. Україна досі не ратифікувала Римський статут, Росія досить сумнівно співпрацює з Міжнародним кримінальним судом в Гаазі. Те, що йдеться про військове командування вказує на те, що це може бути кваліфіковано як військовий злочин. Будь-який варіант буде історичним прецедентом і не буде подібний до того, що вже було.
Якщо не вважати це помилкою, то слідчі заявили, що українське законодавство гарантує скорочені строки відповідальності тим, хто співпрацює. З одного боку це смішно звучить, а з іншого йдеться про українську юрисдикцію. Можливо слідча група вже працює над тим, щоб суди відбувалися в країнах, громадянами яких є підозрювані. І, можливо, Росія погодиться на те, щоб судити своїх громадян на своїй території.
А можливо буде заочний суд. Якщо будуть відомі всі чини РФ, причетні до катастрофи. Тоді такий суд відбудеться за домовленості країн, які зараз співпрацюють у міжнародній слідчій групі.
Інший варіант – відновлення дискусії про спеціальний трибунал ООН. Але це малоймовірно при наявності вето Росії. Для того, щоб його подолати потрібні голоси 2/3 Генеральної Асамблеї. Я не думаю, що набереться у світі стільки країн ніяк не пов’язаних з РФ.
Отже найбільш реалний варіант – це дійсно повторення моделі Локербі але з поправкою на те що ми маємо більше сотні підозрюваних. Ну і мова йде про зовсім інші, більш тісні зв’язки громадян і держави, яка віддавала накази.
Ще цікавим є те, що цей звіт – перше міжнародне визнання того, що в Україні є російська зброя.Це було задокументовано у звіті. В тому, що в цій катастрофі настане відповідальність винних я не сумніваюся.
Лариса Денисенко: Наскільки нам, як державі, необхідно визнання факту війни РФ з Україною?
Андрій Гук: Я читав російських фахівців з міжнародного права. Вони писали, що найкращою тактикою для РФ було б брати участь в усьому цьому, визнавати юрисдикцію і частково чиюсь провину.
Але в міжнародному праві ці механізми спрямовані на ефективність ніж на визнання чогось. Якщо мета, щоб РФ визнала вину – то це завищені очікування. Але якщо нам треба, щоб РФ виплатила компенсації, то це реально. Що ж до прижиттєвого визнання вини керівником сусідньої держави, то давайте пригадаємо Мілошевича, Каддафі.
Основна претензія до України, на якій можна було засновувати позови щодо компенсації полягала в тому, що ми не закрили свій повітряний простір. Але цей звіт це питання закрив. Тому позов німецького адвоката чотирьох сімей загиблих, я вважаю, безперспективний. В той час Джері Скінер подав позов в ЕСПЛ проти Росії і Путіна.
Лариса Денисенко: Андрію, я розумію, що з термінами не має сенсу ворожити. Але подекуди ЕСПЛ з огляду на нашу ситуацію скорочує термін розгляду заяв. Чи можна сподіватися, що за 20 років ми впораємося?
Андрій Гук: Все таки я думаю, що до 10 ми дійдемо точно. Уже пройшло два роки. Тільки 1 січня 2018 року будуть названі можливі підозрювані. Потім треба буде визначитися з процедурою, створити суди – це ще рік-півтора-два. Потім їх треба буде провести, а це можливо буде тільки після того, як будуть видані ці особи чи буде домовленість про заочне засудження. Це ще кілька років додаємо. Ну а потім треба буде тиснути на РФ. Щоб в один прекрасний ранок так вийшли і сказали: “Ми звичайно не визнаємо вину, але от вам по 12 мільйонів”. Скоріше за все воно закінчиться так.