Фото із Фейсбук-сторінки гурту
Ірина Славінська: Що має означати назва альбому ― «If»?
Руслана Хазіпова: Ми ставимо питання як собі, так і глядачеві. Мова про те, що ми мусимо сконцентруватися і кудись скеровувати свою енергію у правильне русло: часто ми направляємо її у ненависть, а мусимо трансформувати у любов.
В альбомі є тексти із відомої поезії Редьярда Кіплінга «If», а також тексти Zo.
Соломія Мельник: Пісня «Людина» ― на тексти Zo, це її роздуми на тему п’єси «Антігона», яку ми ставили у Франції. Це роздуми сучасної людини із нашої «групіровки» контркультури.
Але зараз ми спрямовані на боротьбу не з традиціями наших батьків, а з «совєтізмом» наших батьків. Мені здається, що ми є тими контркультурними воїнами, які мусять піднімати те, що є важливим, вимітати совок із душ людей.
Ірина Славінська: Як і проти чого ведеться ця війна?
Руслана Хазіпова: Це не війна «проти», це війна «за». Це війна за миротворення і за правильне міфотворення.
Соломія Мельник: Нам бракує міфів, які змогла собі створити Росія. Дивлячись на французів, закоханих у міф «великої Росії», хочеться закохати їх і в українські міфи, і в нас це зараз виходить.
Руслана Хазіпова: Колись був Курбас зі своїми корифеями, і вони створювали український музично-драматичний театр. Це все було знищено, від цього нічого не залишилося. Коли ми почали всерйоз задумуватись над тим, що ми робимо, то зрозуміли, що це відтворення сучасного українського музично-драматичного театру.
Лариса Денисенко: Які українські міфи можна відкрити іноземцям, щоб їх зацікавити?
Руслана Хазіпова: Це досить складно, тому що в інформаційних потоках ми маємо слабкі позиції. Це не можна наздогнати, потрібно зрозуміти, що треба робити ― і це найскладніше.
Соломія Мельник: Ми 15 років працювали у театрі «Dakh», і часто люди після вистав казали: ми нічого не зрозуміли, але все так красиво. Є речі, які доходять до людей із часом.
Ірина Славінська: Влад Троїцький має концепцію «кодувальників культури»: потрібно закодувати від поганого і накодувати щось хороше ― створити нові сенси. Що кодуєте ви?
Соломія Мельник: Ми кодуємо про все. Зараз ми максимально розповідаємо про те, що ми відчуваємо як люди, громадяни, митці. У нашій стислій програмі, яку ми возимо світом, є дуже багато пов’язаної між собою інформації: Жадан про біженців, «Ганнуся» з Карпат ― історія простої жінки, яка думає, як Бог, це пісня про море, це презентація Семенка.
Ми дуже серйозно підходимо до того, як ми доносимо те, що ми робимо. Ми маємо перекладені субтитри мовою країни, у яку їдемо. Вони вшиті у відеопроекції, і люди сприймають і текстову історію, крім візуальної картинки.
Лариса Денисенко: Українські традиції, фольклор здебільшого досліджувалися у сільській місцевості, інформації про міський фольклор дуже мало. Ви думали почати пошуки у цьому напрямку?
Соломія Мельник: Ми вже трошки почали рухатися у цьому напрямку, але занадто багато глибин, які треба дослідити. Невдовзі ми будемо зніматися у мюзиклі «Гуцулка Ксеня», і до нього будемо досліджувати міський фольклор 30-х років.
Ірина Славінська: Вашу теперішню творчість можна вважати якимось розкопками у бік міського фольклору?
Соломія Мельник: У нас Zo пише під впливом міського фольклору, який був на початку минулого століття. Також творчість Семенка, яка є у нашій програмі, ― це міська культура.
Ірина Славінська: Які смисли зчитуються іншими мовами, наскільки вони є універсальними, чи навпаки ― важливо, щоб вони були специфічними, суто українськими?
Руслана Хазіпова: Наші смисли, як би це не прозвучало, банальні, загальнолюдські. Їх розуміють будь-де, навіть на Таїті нас зрозуміли. А наш фольк трансцедентальний, наживо він працює дуже сильно, безвідмовно.
Лариса Денисенко: Наскільки у нас дотичні глибинні етнокультури, манера співу із Африкою, Францією?
Соломія Мельник: Наша манера співу називається «білий звук». Щось схоже залишилося у Хорватії, Болгарії. У Росії манера співу трохи інша, більш затиснута.
Є багато регіонів, де є щось схоже. Український фольк багатий на багатоголосся, що рідко зустрічається в інший країнах.
Лариса Денисенко: Ця манера «білого співу», мабуть, свідчить про те, що наші предки були дуже відкритими людьми.
Руслана Хазіпова: Звичайно. А уявіть п’ятиголосся ― людина мусила знайти собі стежку серед чотирьох інших, які кричать, лупати скалу. Така людина і в житті могла собі дати раду.
Ірина Славінська: Що б ви хотіли сказати людині з тамтого боку приймача?
Соломія Мельник: Людино з того боку приймача, думай тільки про любов, роби тільки любов, люби ближнього, роби тільки корисні справи і старайся бути завжди корисним.
Руслана Хазіпова: І не нарікай на життя, бо завтра то все повернеться.
І наостанок — ще одна пісня із нового альбому на слова Михайля Семенка «Папіроси».