Фото: Максим Кудимець/INSIDER
Оксана Кісь телефоном розповідає, чому не варто було прикрашати монумент Батьківщини-матері у Києві вінком із червоних маків, про жіночі долі у вирі Другої світової та про традиції відзначання Дня матері.
Ольга Веснянка: Ви зараз перебуваєте у Львові, але стежите за тим, що відбувається із монументом Батьківщини-матері у Києві і вже висловили критику. Чому?
Оксана Кісь: Я дивлюся на ці речі крізь призму своєї професійної справи. Як етнолог я розумію, що у традиційній українській культурі вінок є атрибутом дівчини, він є символом дівочої чистоти. Тоді як зріла жінка-матір мала б вдягати на голову хустку. У цьому випадку ми маємо абсурдну ситуацію, коли монумент Батьківщина-мати, тобто зріла жінка, прикрашений вінком.
З одного боку, бачимо спробу декомунізації нашої свідомості і очищування від символів радянського; переозначування старих пам’ятників і наповнення їх новим смислом. Це цілком похвально. З іншого боку, такі спроби робляться доволі по-дилетантськи, без консультування з фахівцем і можуть виглядати трохи сміховинно.
Ольга Веснянка: А які в Україні традиції відзначення Дня матері? Як ви ставитесь до того, що дехто навіть пропонує замінити ним 8 березня?
Оксана Кісь: Доволі складно говорити про традиції відзначення Дня матері в Україні. Він відзначається порівняно недавно і не має історичних коренів у нас. Свято походить із США початку ХХ століття. У 1914 році президент Вудро Вільсон підписав указ, згідно якого друга неділя травня називалася святом вшанування матерів. Його запозичили інші країни. На якомусь етапі свято прийшло і в Україну. Тому це не автентичне і не традиційне свято.
У 1914 році президент Вудро Вільсон підписав указ, згідно якого друга неділя травня називалася святом вшанування матерів.
Інша справа, що багатьом в Україні імпонує ідея вшанування матері, материнської праці, яка є нелегкою і в Україні завжди вимагала чималих зусиль.
Для мене це свято є не найбільш вдалою альтернативою для Міжнародного дня жінок. В першу чергу, зважаючи на те, що день матері це свято лише тих жінок, які зреалізували свою материнську функцію. Далеко не всі жінки в Україні можуть і хочуть мати дітей. З іншого боку, далеко не всі матері, які народжують дітей, гідні того, щоб їх вшановували. Будьмо чесними, не кожна матір в Україні належно виконує свої обов’язки. В Україні чимало дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Ольга Веснянка: Сьогодні також День пам’яті та примирення. Цього року з’явилась окрема виставка ІУНП, присвячена жіночим долям. Чи починають належніше вшановувати жіночу участь під час окупації і військових дій в роки Другої світової війни?
Оксана Кісь: Я вважаю цю війну величезною трагедією людства і України зокрема. Жертви, принесені жінками України, були величезними. Обов’язково потрібно згадувати їх, вшановувати тих, хто втратив життя, здоров’я, своїх близьких.
Потрібно розуміти, що війна — це не лише лінія фронту і учасники бойових дій. Це також населення на окупованих територіях, люди, які опинилися на примусових роботах, військовополонені, підпільники.
Якщо говорити про внесок різних жінок у перемогу над нацизмом, він відбувався не тільки на фронті.
Якщо говорити про внесок різних жінок у перемогу над нацизмом, він відбувався не тільки на фронті. Вшановувати потрібно тих, хто докладав зусиль в тилу, у підпіллі, рятував родини на окупованих територіях чи допомагав рятуватися військовополоненим, жертвам гетто. Я рада, що УІНП цього року присвятив окрему тематичну експозицію різноманітному жіночому досвіду.
Ольга Веснянка: Назвіть декілька жіночих імен, які варто пам’ятати, коли говоримо про Другу світову війну.
Оксана Кісь: Я утримаюсь від цього. Кожна жінка, яка пройшла війну, гідна того, щоб її поважали. Пережити таку трагедію — героїзм.