Лариса Денисенко: Що таке День української писемності сьогодні? Як все це функціонує в очах людини, яка творить сучасну українську літературу.
Андрій Бондар: Ця дата є певною мірою символічною. До певного часу вона взагалі не мала значення. Але останнім часом, прийшло усвідомлення цінності мови у житті суспільства. Не треба себе обманювати: мало хто цікавиться проблемами поширення української мови. Але я бачу, що ситуація змінюється. І так мало би бути у нашій ситуації.
Очевидно, що таке свято не святкували би, якби все було добре. Це символізує певні проблеми.
У мене враження, що дуже мало людей читають українською мовою. Кількість їх збільшується дуже повільно. Це не є задовільною ситуацією. Тому це свято буде на часі, як і проблеми української мови. Саме свято сьогодні має певний політичний і ідеологічний характер.
Українська культура сьогодні співмірна за кількістю реципієнтів з угорською, болгарською, словацькою культурами — це насправді культура «малого» народу.
Ірина Славінська: Що це для нас означає? Як це може вплинути на просування української культури і літератури.
Андрій Бондар: Нашу двомовність треба поглиблювати. В ній немає нічого поганого. Поширення української мови означає розширення її бази. Кількість людей, які користуються українську мовою, мусить збільшитись за рахунок російськомовних культурних прошарків. Українською заговорить Одеса, Дніпропетровськ, Херсон і інші російськомовні міста.