Депутатка Бундестагу про Чорнобильську зону: схоже, тут хочуть створити сховище ядерних відходів з цілої України

Пані Коттінг-Уль також є спікеркою фракції з ядерної енергетики та Головою парламентського Комітету з навколишнього середовища, охорони природи, будівництва та безпеки ядерних реакторів. 

Андрій Куликов: Мені сказали, що Ви побували на Чорнобильській АЕС. Що нового, можливо, несподіваного для себе Ви там дізнались, що побачили?

Сильвія Коттінг-Уль: Я б хотіла відзначити три пункти. Перш за все, це те, що міжнародне співтовариство доклало великих зусиль до того, щоби профінансувати побудову нової арки (укриття). І, зокрема, Німеччина також вкладала гроші у фінансування цього проекту. Тож для мене дуже важливо подивитись, наскільки добре функціонує ця нова арка. Я думала, що насування нової арки на місце над реактором відбудеться дуже швидко, і після цього можна буде ввести цей об’єкт в експлуатацію. Але я дізналась, що виникло багато проблем, багато затримок. Це пов’язано, зокрема, з радіаційним фоном, який виявився вищим, ніж раніше очікували. Через це довелось докладати додаткових зусиль – заходів безпеки. Це і було причиною затримок, і зараз планується введення об’єкта до експлуатації під кінець цього року.

Другий важливий пункт – це те, що у зоні ЧАЕС є велика територія, на якій, як вважають, вже ніколи не можна буде жити людям. Цю територію оцінюють у вісім тисяч квадратних кілометрів. У мене з побаченого виникло враження, що цю територію планують перетворити на зону сховища ядерних відходів. Наприклад, там зараз відбувається будівництво ЦХОЯТ – Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива – абревіатура з російськомовної назви. І призначене це сховище для відпрацьованого палива з майже всіх ядерних реакторів, що нині працюють в Україні. Є і три довгострокові сховища для низькорадіоактивних і середньорадіоактивних елементів. Планується і введення додаткових сховищ. Отже, в мене склалося враження, що йдеться про перетворення цієї території на так званий «атомний центр» – сховище ядерних відходів з цілої України.

Несподіванкою для мене виявилось також те, що Чорнобильську зону зараз перетворюють на місце, куди приїздять дуже багато туристів. Є такий рекламний посил, що подивіться, мовляв, наскільки швидко природа відновлюється, коли немає впливу людини. Теза правильна – адже загальновідомо, що людина завдає найбільшої шкоди станові природи. Проте тут є певний дисонанс: ця радіоактивність сама по собі не є природною для попередніх умов життя людей і стану природи у Чорнобильській зоні. А в Україні зараз потужно пропагують розбудову ядерної енергетики. 

Андрій Куликов: Ви сказали, що в Україні пропагують ядерну енергетику. Але пропагують в Україні і відновлювану енергетику. Вітрову, наприклад. Причому якщо раніше вітроелектростанції були в нас, головно, у південних областях, то тепер вони поширились і на захід України. Як Ви оцінюєте шанси: хто і що переможе у змаганні?  

Сильвія Коттінг-Уль: Я вважаю, що питання про відновлювані джерела енергії потрібно розглядати комплексно. Ідеться і про сонячну енергію, і про енергію вітру, і про біомасу. Тут дуже важливо зберігати певний баланс. Щодо Німеччини – можу вам сказати, що у тій країні шлях до ста відсотків відновлюваної енергетики є надзвичайно складним. Це є комплексним питанням, у цьому процесі задіяні багато людей. Тут дуже важливо зауважити на роль великих концернів. У Німеччині розвитком відновлюваної енергетики опікуються, в основному, невеликі компанії або навіть приватні особи. А от ядерна енергетика і енергетика, базована на вугіллі, були традиційно контрольовані великими концернами. Мені здається, у великих концернах побоюються втратити свій вплив на ринках. У мене враження, що такі процеси відбуваються і в Україні. У той сам час я вважаю, що розвиток ядерної енергетики і енергетики, базованої на вугіллі, не можна забезпечувати за рахунок обмеження розвитку енергетики відновлюваних джерел.  Тільки якщо ми позбудемось ядерної і вугільної енергетики, ми будемо здатні гарантувати безпечне і чисте майбутнє.

Андрій Куликов: Як у Німеччині ви даєте раду впливу великих концернів на енергетичну політику?

Сильвія Коттінг-Уль: В Україні зараз існує зелений тариф, і це – дуже позитивний крок. Але мені здається, що тут відновлювані джерела енергії мають мати перевагу, бути на перших позиціях. І для того, щоби це дійсно відбулося, має відбутися процес «анбандлінгу», тобто компанії, які постачають і розподіляють енергію, мають бути незалежними. Тільки в такий спосіб можна вирішити цю проблему, на мій погляд. Що ж до великих концернів та їхнього впливу, мені здається, що в цьому випадку мають бути проведені громадські слухання і обговорення, а також мають бути регулювання щодо ціни. Адже мені повідомили, що на півтора відсотки, якою є частка в виробництві електроенергії вітру і сонця, припадає вісім відсотків цілої вартості виробництва електроенергії в Україні. Зазвичай кажуть, що найвигіднішим є виробництво у ядерній і вугільній енергетиці. Але коли так кажуть, не враховують так звану наслідкову вартість. Тобто, наприклад, вартість виведення з експлуатації атомних чи вугільних електростанцій або вартість побудови сховищ для відходів. Мені здається, що створений в Україні спеціальний фонд для виведення атомних реакторів з експлуатації не має достатньо грошей для здійснення своїх цілей. Утім, у Німеччині відбуваються подібні процеси. Швидше за все, щоби досягти цілей, для яких створювались ці фонди, доведеться залучити додаткові гроші платників податків, тобто гроші з державного бюджету. Мені також відомо, що в Україні не вистачає грошей на відшкодування людям, постраждалим внаслідок Чорнобильської аварії. Звісно, наслідки такої катастрофи, як Чорнобильська, не можливо прорахувати повністю. А коли ідеться про виплату компенсації, тут не можна когось виокремлювати, на комусь із постраждалих заощаджувати. Обов’язково мають відбуватись дебати щодо розвитку ядерної енергетики, бо коли кажуть, що вона найвигідніша, це, на жаль, не є правдою. Адже, нагадую, є так звана наслідкова вартість.

Андрій Куликов: Як гадаєте, про що вас запитають у Німеччині після Ваших відвідин Чорнобильської зони?

Сильвія Коттінг-Уль: У колах, в яких я спілкуюся, в яких я працюю – а йдеться про партію зелених Німеччини, є дуже велике зацікавлення тим, як почуваються люди, які постраждали внаслідок ядерної катастрофи. Дуже гірко, що ці люди не отримують відшкодування, на яке мають право згідно українського законодавства. Я розумію, що зараз тих грошей, які приписує закон, в Україні немає. Економіка України пережила дуже різке падіння, Україна намагається бути незалежною від Росії. Але розповідатиму колегам те, що справді бачила – в тому числі і про невиплату відшкодування постраждалим внаслідок аварії. І мої колеги в комітеті Бундестагу, і в партії зелених будуть також розчаровані. Їм також буде шкода тих людей. А ще колегам буде цікаво дізнатися – і про це я також розповідатиму – як український уряд намагається подолати наслідки Чорнобильської катастрофи – як технічні, так і економічні. Я напишу доповідь про свою подорож. Мпені видається надзвичайно прагматичним те, що в Україні роблять для подолання наслідків ядерної катастрофи. І це правильно. Але трагедія людей залишається трагедією.

Андрій Куликов: Німеччина, либонь, з великих країн Європи дає найкращий приклад успіху зелених у політичному житті. Наскільки тут важать такі принципи зелених як партисипативна демократія, робота задля рівності жінок і чоловіків, захист миру? Чи все ж головне – принцип охорони довкілля? 

Сильвія Коттінг-Уль: Так, пріоритети важливі. Але розставляти їх за ранжиром завжди дуже важко. Коли партія зелених у Німеччині лишень засновувалась, поміж наших пріоритетів було не лише рівноправ’я між жінками і чоловіками, ми також активно боролись і боремося за те, щоби жінки були представлені у владі на однаковому рівні з чоловіками. Ця боротьба триває. А ще нашим символом, нашою маркою є питання охорони довколишнього середовища. Є у нас компетенції і в інших галузях суспільного життя. Проте саме у галузі довколишнього середовища ми є, сказати б, законодавцями моди. Ми задаємо тенденції в цих питаннях Так було, зокрема, у питанні виходу з ядерної енергетики. І так само відбувається у справі переходу від традиційних до відновлюваних джерел енергії. Ідеться і про захист грунтів, води, повітря. Ідеться також про заборону використання технології виробництва генно модифікованих продуктів.  І тут ми маємо дуже ретельно зважувати – що ми транслюємо громадськості. Адже захист природи, яка є середовищем життя людини, є дуже важливим. Не можна ставити пріоритети економічного розвитку вище за пріоритети захисту природи.

Андрій Куликов: Які у Вас є контакти з українськими зеленими громадськими і політичними рухами? Чому в Україні, на Вашу думку, зелені досі не мають значного впливу?

Сильвія Коттінг-Уль: У мене є зв’язки з організацією «ЕкоДія», наприклад. Представники цієї організації супроводжували мене до Чорнобильської зони і взагалі в Україні. Це дуже активні, дуже вмотивовані люди. Я б сказала, що стан розвитку громадських організацій у зеленому секторі в Україні зараз неможливо і порівняти зі станом у Німеччині. У нас таке, як зараз в Україні, було років тридцять тому. Але, наприклад, для того, щоби вирішити повністю відмовитись від ядерної енергетики, Німеччині довелось осмислити досвід двох світових катастроф у ядерній енергетиці. Проте Німеччина не є абсолютно «зеленою» країною. І тому я б не сказала, що є аж така велика різниця у розвитку громадянського суспільства Німеччини і України.