Історик та суспільствознавець Ярослав Грицак розповідає про свою реакцію на загибель журналіста Павла Шеремета та про причини, які до цього призвели.
Наталя Соколенко: Якою була ваша реакція на новину про загибель Павла Шеремета?
Ярослав Грицак: Розпач і безсилля.
Андрій Куликов: Чому безсилля? Керівник видання «Детектор медіа» Наталя Лігачова вважає, що у такій ситуації тиск породжує спротив.
Ярослав Грицак: Так, але саме такою була перша реакція. Загалом, я погоджуюся з вами, але мені невимовно шкода, коли вбивають людину, а я нічого не можу зробити.
Наталя Соколенко: Якщо розглядати новину про загибель Павла Шеремета у загальному контексті, через призму настроїв, які зараз панують в українському суспільстві, які наслідки може мати ця трагедія?
Ярослав Грицак: Якщо говорити про це в широкому контексті, для мене очевидно, що влада не вирішує питання безпеки. Безпека — це та річ, без якої радикальні зміни неможливі. Якщо ми це питання не вирішуємо, значить живемо у тому світі, в якому й жили.
Нагадаю, відоме визначення Вебера, держава — це монополія на насильство. І за часів Януковича з’явилась дуже негативна тенденція — держава почала втрачати цю монополію.Тепер насильство може вчиняти і вчиняє багато хто. І я не бачу, як теперішня держава дає з цим собі раду. Для мене переломним моментом стало випущення на публічний простір «тітушок». Коли держава сама віддала владу тим, хто може вчиняти насильство.
Ми дивимось на поверхневі явища, на реформи, скажімо, на створення поліції, що є дуже позитивним явищем. Але ми не бачимо те, що насправді реформа міліції ще не закінчена. Зокрема, слідча система залишається такою ж, як і була. Про це не говорять, але в Україні зараз дуже великий сплеск злочинності. Для мене вбивство Павла Шеремета — це ще один вирок реформам, які в Україні робляться замало і запізно.
Андрій Куликов: Одного разу Павло Шеремет у своєму ефірі запитував мене, чому це в Україні не йдуть реформи. І дуже символічно, що зараз професор Грицак загибель журналіста пов’язує із реформами, які не відбуваються.
Наталя Соколенко: Які реакції і плани високопосадовців ви чули щодо подальших дій у зв’язку з трагедією? Наскільки, на ваш погляд, з цих висловлювань зрозуміло, що вони розуміють проблему, яка призвела до трагедії?
Ярослав Грицак: Я не можу про це судити. Те, що я читаю, це дуже формальні офіційні відгуки, які у такому випадку робив би будь-який посадовець в Україні, Китаї чи Англії. Я лише бачу те, що урядові органи, які відповідають за безпеку, не справляються з цим. Держава не виконує своїх функцій — не захищає своїх громадян.
Андрій Куликов: Ви ведете мову про державні структури. А наскільки українське суспільство, на вашу думку, здатне стати на захист прав журналістів, свободи слова, а, отже, і своїх прав? Чи уже настає ефект звикання до того, що на українців тиснуть і вбивають?
Ярослав Грицак: Я думаю, що останнє вбивство Шеремета — це лакмусовий папірець, який покаже вдасться українському суспільству чи ні сприймати такі речі, як щоденну банальність. Я б дуже цього не хотів. Я все-таки сподіваюсь, що суспільство і далі залишатиметься організованим і не сходитиме зі сцени. На дальшу політичну мету я залишаюсь оптимістом, але на коротшу — гинуть люди.
0