Про це повідомив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба під час онлайн-брифінгу у вівторок, 28 квітня.
«Ми в Україні керуємося насамперед міркуваннями безпеки і здоров’я наших громадян. В умовах поширення пандемії будь-яка подорож — це наражання на небезпеку захворювання, особливо коли ця подорож здійснюється за кордон», — сказав голова МЗС.
За словами Кулеби, зараз цілі уряду спрямовані на те, щоб повернути додому українців, які застрягли в різних країнах. Тому організовувати масові чартери на вивезення українців до країн, де продовжується пандемія, в міністерстві вважають «нелогічним».
Чи справді такими «нелогічними» є пропозиції від європейських країн, ми запитали в юриста-міжнародника Олексія Кафтана.
Під час онлайн-брифінгу голова українського МЗС Дмитро Кулеба заявив, що Україна не випустить сільсгосп робітників за кордон, попри те, що є багато звернень з боку країн-партнерів, мовляв, це є нелогічним на тлі пандемії і на тлі зусиль, яких докладає Україна для того, щоб евакуювати українських громадян, що застрягли за кордоном. Логіка в цьому, безперечно, є. Але давайте розберемося, яку державу уявляє собі наш уряд. Мені здається, що це, в кращому разі, Китай двадцятирічної давнини, а в гіршому – це такий собі Радянський Союз.
І найпростіший спосіб тут – побудувати залізну завісу, повідбирати паспорти, впровадити виїзні візи, відповідні комісії, які розглядатимуть ці виїзні візи тощо. Це буде ефективніше. Тому що наша держава намагається накласти лапу на людей, які були самозайнятими, які забезпечували фінансові надходження до України. Так, можна цих людей прив’язати, але прив’язати їх як? Батогом? Може все ж таки почати комунікувати з суспільством, але це українській владі завжди вдавалося не надто добре, а зараз взагалі — відверто погано. Тому що внаслідок комунікації має народжуватися консенсус, а не внаслідок нав’язування. Зараз ми бачимо нав’язування: держава ставиться до громадян як до кріпаків, а громадянами вона їх називає для маскування.
Можна було б передбачити відповідальність сторони, яка хоче приймати українських заробітчан, за стан їхнього здоров’я, за карантинні заходи, за надання медичної допомоги. Тобто все можна прописати, але казати, що це нелогічно, тому що ми закриваємося… Якщо вже на те пішло, то людина, яка сидить без грошей і без належної медичної допомоги за кордоном, принципово відрізняється від людини, яка так само без грошей і медичної допомоги сидить в Україні. Фактично обоє потребують евакуації.
У Європі карантин в різних країнах різного ступеню. Наприклад, Хорватія зараз розглядає можливості для відновлення туризму, впровадження медичного паспорту туриста, впровадження якихось пом’якшувальних заходів для того, щоб цю країну відвідували люди з країн з аналогічною епідеміологічною обстановкою. Польща розглядає можливості для пом’якшення карантинного режиму для сезонних робітників і працює над тим, щоб розробити відповідні стандарти.
З одного боку, є розуміння, що нинішня епідемія є серйозним викликом для системи охорони здоров’я і загрозою для життя людей, але, з іншого боку, є розуміння, що шатдаун економіки є також ризикованим і з нього треба виходити. Питання в тому, чи Україна зможе синхронізуватися в цьому питанні з Європою. А ми вже бачимо нелогічні моменти в плані уряду по виходу з карантину. Чому барбершопи запускаються на другому етапі виходу, а планова медична допомога — лише на четвертому? Тобто план є, але він з певними незрозумілими місцям. Тобто на тлі досить ущербної комунікації з боку уряду лишається багато питань у тому, як ця синхронізація може взагалі відбуватися.
Повертаючись до того, що уряд буде точково віршувати питання «постачань» наших робітників за кордон, постає питання — чи слід очікувати тут хаосу, який є в інших сферах? Я підозрюю, що так.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.