Державі дешевше адаптувати військових, ніж все життя їх утримувати, - військовий психолог

Проте чи кожна людина, яка приходить із зони бойових дій, є психологічно враженою та потенційно небезпечною?

Прокоментує військовий психолог Андрій Козінчук.

Андрій Козінчук: Дійсно, відбуваються статистичні моменти, але якщо забрати емоції, а лишити тільки здоровий глузд і подивитися на те, що роблять ветерани, повернувшись з війни, то ми побачимо, що це – свій бізнес, розвиток справи, і дуже маленький відсоток таких тяжких речей.  Я не хочу їх виправдовувати, але це лише початок. Ми лишень починаємо таке масове повернення, а для того, щоб людина адаптувалася від таких подій, треба в середньому два-три роки. Тільки в тих людей, які повернулися у 2015-му році, зараз цей період на стадії 2-3 років. Тобто ще рано про щось говорити. І ці страшні речі, які з’являються, дають нам сигнал, що потрібно створити якісь  умови для адаптації цих людей. І якщо ми зможемо адаптувати цю спільноту, то це може стати прикладом для адаптації, наприклад, тих, хто сидить у в’язниці, або тих, хто пережив інвалідність.

Сергій Стуканов: Ми вже три роки намагаємося будувати можливості адаптації ветеранів АТО. Чи можна сказати, що в нас вже є готова модель – апробована і якісна?

Андрій Козінчук: Ні, ми ще знаходимося на нулі. У нас взагалі немає визнання цієї потреби, ми не розуміємо, що саме потрібно робити. В нас є санаторна система, людей відправляють в якісь санаторій, де зробили ремонт. Але там немає системного підходу. В нас питаннями соціально-психологічної адаптації займаються різні відомства, які між собою дуже складно комунікують.

Євген Павлюковський: І очевидно, що психологічна допомога та реабілітація – це не якийсь психолог, який на зарплаті, прийшов, поспілкувався годину і пішов, це явно щось більше?

Андрій Козінчук: Так, це має бути системно. Там мають бути і соціальні працівники, і медики. Чомусь, наприклад, соціально-психологічна реабілітація не зачіпає сім’ї? Хоча статистично доведено, що ті ветерани, в яких є родина, яка чекала і готова його приймати, повертаються в суспільство легше.  

Для чого нам взагалі ветерани? Ветеран, який адаптувався, йде на роботу, він має гроші і він їх тратить. Коли людина тратить гроші, то це податки. І замість того, щоб тратити гроші на санаторії та лікування, держава навпаки отримує гроші. 300 тисяч адаптованих – це рушійна сила для підйому економіки.

Сергій Стуканов: Тобто це не люди, яких не треба утримувати, а люди, які навпаки будуть заробляти і ще й створювати робочі місця?

Андрій Козінчук: Саме так.

Євген Павлюковський: Я знаю, що вам відома статистика по випадках злочинів, які стаються за участі військових та ветеранів АТО. Чи дійсно в нас така складана ситуація в кримінальному середовищі з тими, хто повернувся з війни, ніж, наприклад, з людьми, які не були на війні?

Андрій Козінчук: Я взагалі відслідковую статистику по скоєним злочинам в Україні, і я можу сказати, кожен день стаються вбивства. І ці вбивства в основному на побутовій основі. Воно виглядає так: сіли, випили, посварилися, взяв ножа чи табуретку – і вбив. Серед ветеранів такі випадки стаються рідко, тому що ми в АТО трохи наупражнялися з цими штуками, тому тут вже не хочеться. Але і сказати, що проблеми немає, теж не можна. Для мене проблема в тому, коли ветерани сидять дома. Вони щось там собі накручують і це потім виливається в домашнє насилля, суїциди або злочини. Тут варто не панікувати, а треба розуміти, чому стаються ці вбивства за участі ветеранів. Наприклад, один з останніх випадків, коли військовослужбовець зарізав ножем цивільну людину на метро Чернігівська. Він тільки чотири місяці як повернувся з війни. І це людина, в якої є проблема, вона потребує допомоги. З точки зору Кримінального кодексу, він – вбивця, з моєї токи зору психолога – це людина, якій необхідна психологічна або психіатрична допомога.  

Повну розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі.