Громадське радіо
Євген Павлюковський: Тривають конкурси на посади керівників театрів. Якою мірою театри потребують оновлення?
Сергій Проскурня: Я мав кілька спроб працювати у державних театрах і вирішив для себе більше ніколи цього не робити. Про персоналії тих, хто подається на конкурс говорити не готовий. Цей конкурс – дуже важливий крок у виконанні закону про культуру.
В Україні театри досі живуть у матриці радянської культури. Театри Шекспіра і Мол’єра народжувалися і зникали разом з людьми, які їх створювали і цементували своїми особистими якостями. А радянські театри живуть одне і те саме життя вічно. Це такі собі заводи з виробництва вистав.
Ірина Славінська: Що може змінити конкурс на посаду очільників театрів?
Сергій Проскурня: В західних країнах є досвід ротації кадрів у театрах для того, щоб вони не перетворювалися на нафталінні музеї. В наших національних театрах такої практики немає. Конкурс не змінить правила існування в українських театрах, їхню естетику. Хто б туди не прийшов, буде тільки бунт, несприйняття і внутрішній спротив.
Євген Павлюковський: Але ж ми не будемо ліквідувати театри?
Сергій Проскурня: Такі театри ліквідують самі себе.
Трудові колективи в театрах це страшна сила. А спілка працівників культури це взагалі антимистецтке явище. Актори в театрах мають працювати за контрактом, інакше вони не мають мотивації працювати взагалі.
Можемо рухати двома шляхами. Еволюційним, тобто продовжувати призначати конкурси і чекати поки спрацює час і зміняться покоління. Або революційним, тобто просто відмінити державні театри як явище, приватизувати їх.