Досвід медиків з передової у книжках «Синдром АТО» і «Слово про війну»

Всеволод Стеблюк: Нас з Сергієм поєднав Іловайськ, хоча шляхи були паралельними, ми неодноразово могли перетинатися ще починаючи від Майдану. Ми були медиками на цій війні.

В словнику подається, що синдром є сукупністю ознак хвороби. Сьогодні наше суспільство хворе на «синдром АТО», маємо багато ознак, які загострилися під час війни.

В епікризі книги – те, що пишуть в кінці історії хвороби – я написав, що триває «синдром АТО»: хронічна, паразитарна хвороба. Паразити внутрішні, зовнішні, ті, які смокчуть останні соки, кров із знесиленого організму української держави. Враження, ніби у нас зараз глисти проти глистогінного.

Хронічна хвороба – це коли організм не помирає, але й не живе, а паразитам живеться найкраще. На щастя, ця інфекція збуджує імунні клітини: волонтери, добробати, ті, які не змирилися і загартувалися на цій війні. Я сподіваюся на потужну імунну відсіч, що знищить усіх паразитів.

«Синдром АТО» – це нормальні речі, думки, вчинки у ненормальний час

Сергій Міщенко: Однією із ознак ПТСР є поглиблене відчуття справедливості. Саме цього зараз і вимагає наше суспільство.

Книжка «Слово про війну» рекомендована для читання людям віком 14+. Але частково вона і про те, що й на війні можна бути щасливим. Буває, щастя – це помитися чи банка згущеного молока.

Василь Шандро: Книжка «Синдром АТО» якоюсь мірою щоденник?

Всеволод Стеблюк: Це історія створення батальйону «Миротворець», його шлях через навчальний центр, Слов’янськ, Дзержиньк, Попасну, Іловайськ. Його шлях, але через моє світосприйняття.

Повну версію розмови дивіться у доданому відео файлі.