«Досвід міжнародних місій каже, 80% переселенців не повертаються додому», — волонтер

Волонтер групи «Відповідальні громадяни» Євген Шибалов розповідає, що зараз в Донецьку люди більше переймаються приготуваннями до зими і опалювального сезону, проїздом через блокпости і небезпекою від мін і розтяжок, аніж настанням перемир’я між бойовиками і ЗСУ. «Люди, на жаль, звикли до війни», — констатує волонтер.

Анастасія Багаліка: Як перемир’я виглядає зсередини? Як це позначається на людях?

Євген Шибалов: На мирному населенні це не позначилося майже ніяк, тому що люди звикли жити в умовах війни. Більше того, бойові дії перестали бути пріоритетним фактором, який впливає на стан населення. Люди більше страждали від соціально-економічних аспектів, ніж від самих бойових дій. Для людей зараз пріоритетним є питання відновлення житла, питання енергозабезпечення взимку, питання логістики, тобто, питання перетину лінії розмежування, оскільки через неї постійно відбувається активний рух і це спричиняє черги.

Ольга Веснянка: Як думаєте допомагати із відновленням жител?

Євген Шибалов: Тут є декілька варіантів. Перший — це тимчасове відселення людей зі зруйнованих бойовими діями районів. Минулої зими ми відселили 11 людей у санаторії для ветеранів. Тобто, перший варіант — це створення центрів внутрішніх переселенців. Другий варіант — екстрений ремонт житла, для створення хоча б найпростіших умов для нормального життя. Бо люди вперто продовжують жити у напівзруйнованих будівлях.

Ольга Веснянка: Зазвичай це літні люди?

Євген Шибалов: Це різного віку люди, хоча відсоток літніх людей доволі високий. Також це люди, прив’язані до своєї роботи і які не впевнені, що знайдуть аналогічну роботу на іншій території.

Анастасія Багаліка: Чи змінився порядок перетину лінії розмежування з настанням перемир’я?

Євген Шибалов: Тут є кілька проблем, які впливають на роботу пунктів пропуску і на настрій людей щодо цього порядку. Перше — це безпека: між нульовими блокпостами є висока небезпека підірвання на міні. 100% мапи із вказаними на ній розташуваннями мін, розтяжок немає.

Анастасія Багаліка: А у Донецьку теж є така проблема?

Євген Шибалов: У Донецьку більша проблема з боєприпасами, бо велика частина їх не вибухає при обстрілі, а десь падає і вибухає лише згодом.

Анастасія Багаліка: Чи використовується зараз цей «слот» між бойовими діями для налагодження пошкодженої інфраструктури?

Євген Шибалов: Зараз ніхто не наважується робити щось середньо- чи довготермінове. Робиться лише аварійно необхідне. Часто житла відбудовувати не хочуть самі власники через нестабільність ситуації. Робиться тільки критично необхідне. Часто люди викручуються із наявної ситуації. Наприклад, через відсутність електрики один чоловік зробив для себе та сусідів сонячну електростанцію. Або ж винаходять альтернативні способи для забезпечення себе водою.

Ольга Веснянка: Цікавий ваш погляд на вибори та те, що внутрішні переселенці не мають права брати у них участь.

Євген Шибалов: Я б виходив із практичних потреб. Досвід міжнародних комісій каже, що 80% внутрішньо переміщених осіб не повертаються. Тобто, цих людей потрібно інтегрувати у  приймаючі громади. І починати цю інтеграцію із дискримінації у політичних правах — очевидно, помилковий крок. Цього уникають, можливо, із якихось політичних побоювань.

А що стосується виборів на непідконтрольній території, як не дивно — в їх інтересах також виборів не проводити, бо «ДНР» і «ЛНР» прийшли до влади не через вибори, а захопили її силою, і та система, яку вони вибудували, — за всіма ознаками військова диктатура і їй не потрібні ані демократія, ані вибори. І мені дуже дивно чути, що, на думку пана Окари, вибори начебто легалізують лідерів республік.

Якщо вибори відбуваються на стандартах, узгоджених обома сторонами, то врешті з’яляється ланка влади однакова легітимна для обох сторін — майданчик для політичного врегулювання.

Анастасія Багаліка: Якщо оцінювати останнє  загострення влітку, чи позначилося воно суттєва на інфраструктурі?

Євген Шибалов: Зараз в критичному стані інфраструктура водопостачання і це може позначитися на обох сторонах, оскільки вона є єдиною для всього регіону. Вся структура водопостачання — штучна, тобто, вода постачається. На жаль, деякі об’єкти водопостачання знаходяться в зоні обстрілів або у буферній зоні. Є велика проблема того, щоб ремонтні бригади отримали дозвіл на доступ до цих об’єктів з обох сторін. Це призвело до того, що якийсь час Маріуполь мав лише 10% від необхідної кількості води.

Стосовно газових мереж електромереж — їх поновлюють досить оперативно. Ознак кризи тут не спостерігається.

Ольга Веснянка: Як там з обігрівом вугіллям?

Євген Шибалов: Я бачу, що підприємства працюють і мають змогу залізничним транспортом вивозити продукцію на підконтрольну територію. Вони залишились у економічно правовому просторі України.