«Дядько Мрожек не припиняє чесати язиком»: хто такий Мрожек і чому варто почитати його есеї?

Гість ефіру — перекладач Андрій Бондар.

Ірина Славінська: Хто такий цей дядько Мрожек?

Андрій Бондар: «Дядько Мрожек не припиняє чесати язиком» — це назва есею, де Мрожек пише про свого дядька. Ми вирішили перенести дядька на самого Мрожека.

Мрожек — досить незручна фігура для сучасної Польщі, бо він критик дійсності, глибокий іроніст, якому не можна давати палець, бо він відкусить руку, але відкусить її так непомітно, що вам здаватиметься, що вам пришили третю руку. Його неможливо використати у своїх інтересах.

Його есеї було цінно перекласти, тому що він дуже цікаво мислить. Таке враження, що він такий оракул, який мислить на ходу дуже парадоксально, сміливо.

Мрожек — досить незручна фігура для сучасної Польщі

У нього була дуже травматична молодість, тому що після війни він повірив комуністам, а потім дуже різко і гостро розчарувався у комунізмі. В 50-х роках він увійшов в літературу. Йому було ледь за 20. Відчувалося, що в ньому є великий потенціал.

Розрив з комунізмом описаний у його автобіографії. Якщо прочитати її, то він дуже безжальний до себе. Це людина, яка постійно перебуває в критичному осмисленні свого характеру, своєї ідентичності, самого себе.

Ірина Славінська: Він любить Польщу?

Андрій Бондар: Безперечно, любить. Своєю особливою любов’ю. Я переконаний, він би обстібав тему любові до Польщі, він би дуже мудро відповів. Я думаю, що в свій спосіб він її любить. У нього є такі есеї, де він їде в польську провінцію з делегацією, з ним заступник міністра. Вони приїжджають в провінційний ресторан, де їх спочатку не хочуть годувати, бо неділя, а потім з’ясовують, що це офіційна делегація, і накривають їм стін. Вони розмовляють, а потім помічають, що поруч стоїть польський громадянин «з бодуна». Він довго дивився на них, а потім пройшов повз них і сказав: «А я маю вас всіх у дупі». Як можна не любити таку Польщу — колоритну, з цікавими людьми?

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.