Джеймс Мейс передбачив проблеми, з якими стикається Україна, — Леся Онишко

Про американського та українського історика Джеймса Мейса напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору розповідає заступниця директора Національного музею «Меморіал жертв голодоморів в Україні» Леся Онишко.

Лариса Денисенко: Візуалізувати трагедію Голодомору запаленням свічки на підвіконні — це дуже важливо.

Леся Онишко: Так. Цю ідею — запалювати свічку — Джеймс Мейс запозичив у Тараса Шевченка: будучи важко хворим, він розглядав альбоми картин Шевченка. Там він побачив його портрет зі свічею у руці і сказав: це те, що може поєднати покоління.

18 лютого 2004 року, на день його народження, його запросили виступити у ВРУ.

Там Джеймс Мейс сказав, що хотів би, щоб було створено меморіал для вшанування пам’яті жертв, а також, аби кожен, чия родина постраждала у роки Голодомору, вшановував загиблих свічею у вікні.

Едуард Лозовий: Чому таку велику роль відіграв цей американець з Оклахоми з індіанцями в родоводі?

Леся Онишко: Джеймс Мейс — велика постать в українській історії. Сучасні історики вважають себе певною мірою його учнями.

Джеймс Мейс народився 1953 року в маленькому містечку у звичайній американській родині у штаті Оклахома. Він зміг вступити до університету лише завдяки індіанському корінню — він належав до нацменшин.

Він перехворів усіма «хворобами» тутешнього студенства: антив’єтнамськими настроями, буддизмом, ісламізмом та іншими –ізмами.

Йому пощастило потрапити на курси американського професора українського походження Романа Шпорлюка. Під впливом його лекцій Джеймс Мейс захопився націонал-більшовизмом, зокрема його зацікавив український націонал-комунізм.

Він перечитав усю літературу, яку вдалося знайти у мічиганському університеті, перечитав Маркса, прекрасно орієнтувався у творах Леніна і Сталіна. На основі цих матеріалів, які він зібрав, він отримав ступінь професора історії.

Але Мейс зрозумів, що український націонал-комунізм закінчувався в кінці 20-х років, тому що щось його зламало. Він зрозумів, що це сталося через політику Сталіна, який злякався українського націонал-комунізму, який міг перешкодити Сталіну сконцентрувати владу у своїх руках.

Едуард Лозовий: Мейс співпрацював з американським Конгресом. Доповідь комісії Конгресу перевернула все в уявленні Заходу про Україну і про те, чому нам так важко вибиратися зараз.

Потім він переїхав в Україну, де зустрів дуже різне ставлення.

Леся Онишко: Дуже часто Джеймс Мейс чув: «Yankee go home». Але він був нелякливою людиною. Він розумів, що незалежність здобула не Україна, а УРСР. Стара партійна номенклатура, яка змінила партійні кольори, залишалась тою ж самою.

Він чітко побачив цю проблему і говорив, що українцям потрібно знати своє минуле. Він вивів українське суспільство як постгеноцидне, тобто залякане, яке згубило зв’язок між поколіннями.

У 30-ті роки був зламаний хребет культури, духовності українського суспільства, а наступним було покоління радянських людей.

Едуард Лозовий: 12 років Мейса немає. Зараз вийде його книжка.

Леся Онишко: «Україна: матеріалізація привидів» побачила світ у вересні 2016 року. У ній зібрані статті, розвідки, публіцистичні матеріали переважно українського періоду у його кар’єрі.

В основному це матеріали, які мають дотичність до сьогодення, які пояснюють проблеми, що переживає суспільство сьогодні: анексія Криму, вторгнення північного сусіда.

Він свого часу загорівся проблемами країни і сказав: «Ваші мертві вибрали мене». В індіанській культурі існує чіткий духовний зв’язок між померлим і сучасним поколіннями.

Джеймс Мейс говорив, що ми повинні вилікуватися через знання про своє минуле. У цій книзі є його рецепти, як долати ті трагічні сторінки. Він писав про економічні, світоглядні, філософські проблеми, з якими ми боремося зараз.

Він застерігав щодо інформаційної експансії, говорив про важливість виховання молодого покоління, яке відчуватиме зв’язок з попереднім.

Джеймс Мейс був своєрідним адвокатом України у світі. Він був типовим західним професором, обізнаним, начитаним, високоінтелектуальною людиною. Він пояснював світу, наскільки важливо визнати Голодомор геноцидом.