Андрій Куликов: Розкажіть про форум і про те, що варто знати тим, хто хоче мати гарну роботу?
Наталія Попович: Форум дає можливість працедавцям переосмислити, ким вони є для своїх працівників. Працедавець має дати не тільки працю, а ще й місію. Набагато вигідніше для компаній, якщо їх працівники мають покликання, яке реалізовують у роботі компанії.
Тетяна Трощинська: Що таке ген лідерства, який ви згадували під час форуму?
Наталія Попович: У новому світі важливо мати цей ген лідерства і розуміти, що означає бути лідером. Для організацій дуже важливо, щоб їх працівники мали високий рівень відповідальності, уяву, яка може долати проблеми, віру у власні сили.
Наприкінці форуму виступали випускники і студенти Української Академії Лідерства. Це проект, що дає можливість випускникам шкіл провести рік після закінчення школи, щоб задуматись, ким вони є у цьому світі, який їх зв’язок із цим суспільством, країною.
Вони говорили про надзвичайно важливі речі, які вони пізнали за цей рік, як вони себе переосмислили. Вони говорили про важливість довіри лідера до людей, яких він веде, важливість командної роботи.
Ми дали учасникам форуму практичний інструментарій, що дозволяє визначити, які є дисфункції у команді і як їх подолати. Якщо немає довіри, права на помилку, чесного зворотного зв’язку, то переважно такі команди не розвиваються.
Тетяна Трощинська: Якого працедавця і якого працівника не замінять роботи?
Наталія Попович: Це будуть професії, пов’язані з високим рівнем емоційного інтелекту, емпатії, здатності вирішувати найскладніші виклики через емоційний зв’язок, який існує у кожній ефективній команді.
У лідерів має бути високий рівень комунікаційних навичок, взаємозв’язок з членами команди.
Андрій Куликов: Як ви знаходите взаємодію у двох різних командах, до яких належите?
Наталія Попович: Кожне життя має бути цілісним. Тому я пов’язана з Українською Академією Лідерства. Це пережиття того, як живуть люди в Ізраїлі, де я, будуючи Академію, познайомилась із людьми, які живуть у різних вимірах.
Я оточена талановитими людьми, дуже професійними у тому, що вони роблять. Ми довіряємо одне одному, тому це неважко поєднувати.
Тетяна Трощинська: Чи були на форумі цікаві історії, як однодумці і навпаки — люди з не дуже дружніх таборів — можуть створювати спільні успішні проекти?
Наталія Попович: Вся Україна цього вчиться, і ми будемо бачити все більше і більше об’єднань таких зусиль. Форум зокрема був і про те, що зараз виклики є настільки великими, що жодна компанія не здатна подолати їх самотужки. Вона мусить не тільки поліпшувати здатність своїх працівників долати ці виклики, а й будувати ширші екосистеми.
Дуже важливо вміти вчитися на помилках. Бувають моменти, коли навіть з друзями не складаються. Але енергія, яка вивільняється нібито непоєднуваних елементів, може бути надзвичайною.
Тетяна Трощинська: Що дозволяє вчитися на помилках?
Наталія Попович: Будь-яка помилка може бути пробачена, якщо ти маєш сміливість її визнати. Українські компанії цього тільки вчаться.
Українське суспільство має навчитися швидше рефлексувати над тими помилками, які стаються. Тоді країна могла б швидше розвиватися. Але це набуте знання, і тому ми вкладаємо енергію у щорічний форум, дивимося на досвід компаній у світі і намагаємося принести цікаве для України.
У нас був проект Українського кризового медіа-центру, спрямований на те, щоб поліпшити шляхи залучення державою людей до політики. Ми проаналізували, що в розвинених країнах цінностями комунікації уряду є патріотизм, відкритість, залучення людей до формування рішень, а не лише повідомлення про них. Це те, чого ми маємо вчитися.
Андрій Куликов: Що таке глокалізація?
Наталія Попович: Це використання глобальних знань на локальному рівні. Можна багато читати, отримувати натхнення, але мають бути дії. Найкращими є репутації тих працедавців, які не на словах добре ставляться до своїх співробітників, а своїми діями створюють атмосферу, у якій люди зможуть реалізуватися.
Добрими є лідери, що ведуть своїм прикладом. Незважаючи на цінності й компетенції, якщо немає лідера, за яким ти готовий іти, то нічого не складеться.