Громадське радіо
Ірина Славінська: Починаємо нашу традиційну рубрику «Повага». Сьогодні ми продовжуємо говорити на тему рівності статі, сфокусуємося окремо на законодавчий роботі.
Лариса Денисенко: Я представляю у студії народну депутатку Марію Іонову, яка є співголовою парламентського міжфракційного об’єднання «За рівні можливості». У поточному скликанні Верховної Ради співголовами цього міжфракційного об’єднання є Олена Бабак, Лілія Гриневич, Марія Іонова, Олена Кондратюк. Якщо пригадати історію міжфракційного депутатського об’єднання, з чого воно почалося? Який розвиток?
Марія Іонова: «За рівні можливості» працюють друге скликання. Попереднє скликання очолювали співголови, шановні колежанки Ірина Геращенко і Олена Кондратюк. У новому парламенті ми продовжуємо цю роботу. У нас зараз чотири співголови. Це представники від кожної партії. Олена Бабак («Самопоміч»), Гриневич Лілія («Народний фронт»), Марія Іонова («Блок Петра Порошенка»), а також Олена Кондратюк («Батьківщина»).
Ми просто побачили, що роль жінок недостатня, особливо в політиці. Коли я до Парламенту була депутатом Київради, у нас було сім жінок з 15 людей у фракції «УДАР». Ми дуже активно працювали. Ми були «двигуном» фракції. Були дуже принципові. Нам важливо було знайти однодумців з інших фракцій.
Ірина Славінська: У Верховної Раді майже 12 відсотків народних депутаток. Вам, як народним депутаткам, не одиноко? Це запитання про солідарність.
Марія Іонова: Ми і працюємо, щоб представництво жінок у законодавчому органі було більше. Я маю і право, і досвід порівняти навіть з попереднім скликанням, де було більше жінок. Але зараз якість абсолютно інша.
Позитив Революції Гідності у тому, що «соціальні ліфти» все ж таки відкрилися. У нас є представниці і волонтери, і лікарі. Ми бачимо, як чоловіки з великою повагою до них ставляться. Якщо така якість буде збільшуватись, країна буде рухатися трошки швидше.
Я розкажу смішний приклад: ми зазвичай в парламенті неголосні, але відстоюємо свою позицію. Коли ми обговорювали закон «Про вибори місцевих рад», ми добилися свого результату, проголосувавши за квоти. Ми виходимо з залу, а разом чоловіки їдуть і говорять між собою: «Зараз одинадцять, а що буде, коли їх буде тридцять?!».
Чоловіки сприймають гендер так, що є жінка. Ми не втомлюємося говорити, що гендер — є рівність між чоловіками і жінками. Коли ми говоримо про гендерну політику, то це означає мати право на вибір. Не говориться про якісь феміністичні рухи.
Лариса Денисенко: Чоловікам, виявляється, не страшно жити в країні, де понад 50 відсотків жінок, але працювати в Парламенті, де буде більше…
Ірина Славінська: А поки вони невидимі у цій уявній кухні, у цій уявній жіночий кімнаті, про яку писала Вірджинія Вульф, коли говорила про свою власну кімнату для письма, поки ця невидимість залишається, доти не страшно, а коли є ризик 30 відсотків — страшно.
Я дозволю собі згадати нашу розмову з Севгіль Мусаєвою-Боровик — головною редакторкою інтернет-видання «Українська правда». Ми говорили про ракурс погляду Севгіль на тему гендерної рівності, дискримінації в медіа, також про законодавчу роботу. Однією з тез було, що в Парламенті вона, як редакторка впливового видання, не бачить народних депутаток, які б послідовно працювали з гендерною тематикою. Можливо, готуються якісь проекти?
Марія Іонова: Якраз міжфракційне об’єднання є прикладом успішної взаємодії. Ми маємо на миті покращення становища жінок у суспільстві і досягнення гендерної рівності. Усі члени об’єднання працюють у напрямку сприяння адаптації законодавству України, що стосується захисту прав жінок і створення рівних можливостей до законодавства Європейського союзу.
Ми дуже активно працюємо з представниками місцевих рад, там теж створюються міжфракційні об’єднання.
Наприклад, більшість з внутрішньо переміщених осіб, 66 відсотків, — жінки і діти, плюс жінки похилого віку. Тому ми стали співавторами закону про внутрішньо переміщених осіб.
Ми дуже раді, що в багатьох вузах є предмет «гендерна політика».
Ірина Славінська: Це почалося з провадження нової поліції. Купа моїх знайомих стала тренерами – викладачами і викладачками нових українських поліціянтів.
Марія Іонова: Гендерна політика є пріоритетом в Угоді про асоціацію. Це наше зобов’язання. В умовах війни ми маємо говорити про роль жінки, що несе мир. Ми працювали з заступницею губернатора Луганської області (вона працювала з паном Москалем, зараз з паном Тукою). Буде презентована програма «Миротворення в Україні: роль жінок». У нас надзвичайно гарні, розумні, мудрі, дуже активні жінки, яких треба залучати. Ми розуміємо, що на Сході все буде добре. Для нас головне, щоб жінки приймали рішення, а не просто були виконавцями.
Лариса Денисенко: Мені пригадались слова французької письменниці Олімпії де Гуж: «Якщо жінка гідна зійти на ешафот, то вона гідна увійти і до парламенту». Маріє, ви розпочали питання про участь в ухваленні рішень. Коли відбуваються засідання фракцій та інше, як на ваш погляд, жінкам-народним обраницям дають можливість та право з повагою, без хамства відстоювати власно свою позицію.
Марія Іонова: Я можу сказати про нашу фракцію. У нас багато жінок: кожна — фахівець у своїй справі, тому приємно дивитись, коли йде фахова дискусія.
В останній рік з настороженістю дивляться, коли жінки говорять про обороноздатність у Міністерстві оборони.
Ірина Славінська: Там проблема і з легалізацією жінок на фронті, навіть не на керівних посадах.
Марія Іонова: Абсолютно. Жінка повинна сама вибрати, ким вона там хоче бути. Ми з Іриною Луценко та Іриною Геращенко, коли почалась війна, попали в мобільний шпиталь з керівницею жінкою. Ми були вражені. Весь шпиталь був повний, але дівчата так тримались, так добре було все налагоджено. Ми розуміли, що вони справляться. Це була гордість, що ми маємо таких жінок та людей.
Я б хотіла звернутись і до журналістів: питання гендеру треба більше обговорювати. Не в чому одягнені депутатки, а які законопроекти вони обговорюють, що нового дізнались. Тоді і жінки будуть більш впевнено себе почувати.
Ми багато розмовляли з жінками в регіонах, вони кажуть: «А якщо ми програємо…». І ми розповідали, що є і громадські ради. Інститут громадянського суспільства настільки розвинутий в Україні, що вони не будуть одинокі і продовжать свою діяльність.
Ірина Славінська: Яким чином робота, зокрема з темою рівності, може вплинути на ситуацію з корупцією в Україні?
Лариса Денисенко: І це питання можна пов’язати з темою безпеки. Дуже багато є доктрин: чим більше жінок буде долучено до сфери безпеки, це позначається на зниженні рівня бідності, і на зниженні корупції.
Марія Іонова: Присутність більшості жінок у прийнятті рішень, буде сприяти зменшенню корупції. Жінки по природі більш зосереджені, налаштовані більш на результат, а не на процес.
Процес пішов, фундамент закладений. Якість законопроектів можна обговорювати, але вони були прийняті. Коли ми говоримо про візову лібералізацію, то йдеться не тільки про візи, але і про зменшення корупції, антикорупційне законодавство. Зараз задача, щоб закони працювали. Зараз не важливо, депутат — жінка чи чоловік, депутат має ходити на роботу, пояснювати людям, чому так.
Я рада, що в Парламенті є молоді депутати, коли прийшли з громадянського суспільства. Хотілось, щоб було б більше злагоджено. Але ми рухаємось вперед. Ми розуміємо, що через 5-10 років буде краще. Тому важлива більша кількість жінок в Парламенті. Ми радіємо, що розробляється національний план 13-25 — зобов’язання ООН. Ми працюємо над ратифікацією Стамбульської конвенції: це зміни у 20 законопроектів від різних міністерств, це дуже складна робота.
Ми активно працюємо з ООН Жінки, бо цифри про домашнє насильство в країні кричущі. Ця проблема замовчується, на жаль.
Лариса Денисенко: Марія Іонова, до речі, чудово підвела розмову до анонсу про наш новий проект щодо домашнього насильства, який буде виходити на “Громадському радіо”, у рамках “Громадської хвилі”, щоп’ятниці. Першою нашою гостею буде Катерина Левченко — президент міжнародного правозахисного центру “Ла Страда–Україна”
За фінансової підтримки Уряду Швеції.
