Громадське радіо
Координаторка програми “Гендерна демократія” фонду ім. Гайнріха Бьолля Анна Довгопол у студії “Громадського Радіо”.
Наталка Соколенко: Який прогрес або регрес у цій сфері відбувся? Бо я бачу регрес у зовнішній рекламі.
Анна Довгопол: У зовнішній рекламі завжди було дуже багато сексизму. Мені задається, що наразі його навпаки стає менше. Тому що про це починають говорити. В Україні є гендерний комітет із реклами, куди можна подати скаргу.
Є чудовий приклад у Дніпрі, коли місцеві активістки добились того, що зняли із вулиць міста сексистську рекламу. Сексистська реклама – це будь-яка реклама, де товар продається із допомогою, наприклад, жінки і коли жінка прирівнюється до товару. Грубо кажучи, “баба” + товар. Такої реклами дійсно дуже багато. У Києві її набагато менше, ніж у будь-яких інших містах. Але позитивним моментом є те, що зараз про це є дискусія.
З іншого боку, я хочу звернути увагу на використання сексизму у прогресивній рекламі, у стратегіях різних маркетологів, які намагаються продати не просто машину, чи якісь класичні товари, а ідею. Напевно, всі знають цю історію із львівською “хвойдарнею”. Зокрема, була інформація про те, що у Львові відкривають “Першу львівську хвойдарню”, такий будинок розпусти. Так створили інтригу перед відкриттям, анонсуючи, що це буде тільки для запрошених і то, для чоловіків. Згодом виявилося, що це просто був маркетинговий проект якоїсь агенції. Тобто, вони створили це тільки віртуально, і їм здавалося це дуже дотепним.
Сексизм – це коли жінка прирівнюється до товару
На жаль, це не дотепно. І дуже шкода, що молодим прогресивним людям, які працюють у маркетингових агенціях видається, що із цим можна жартувати, і це можна продавати. З іншого боку, це підняло велику хвилю дискусій, і це дуже позитивно. Бо ще кілька років назад такі речі проходили непоміченими. Ми звикаємо бачити навіть самі образливі речі. І я впевнена, що дуже багато жінок та чоловіків, дивлячись на голу жінку, яка продає машину, не бачать у цьому проблему.
Сергій Стуканов: Куди треба скаржитися, якщо зауважуєш сексизм у оголошеннях про роботу?
Аннна Довгопол: Це порушення закону про працю на підставі гендеру, що не можна робити таку вибірку. Але я не можу сказати куди скаржитись.
Сергій Стуканов: Куди поскаржитись на самих власників закладу? Це підлягає під законодавство?
Анна Довгопол: Проблема із нашим законодавством у тому, що воно є декларативними. Тому, навіть якщо закон говорить, що якісь речі є незаконними, то дуже часто немає механізмів, щоб із ними працювати. Звісно, можна поскаржитися у поліцію і піти у суд, але складність полягає у тому, чи буде суддя достатньо чутливим чи чутливою, щоб взагалі роглядати це питання серйозно.
Наталка Соколенко: Що можна віднести до позитиву, що сталося в Україні?
Анна Довгопол: Мені здається, що сталося дуже багато. Я дам якісь свої власні підсумки, бо про це можна говорити багато. Почну із того, що у Фейсбуці уже декілька років існує спільнота «Фемінізм.UA». Це така дискусійна спільнота, яка переважно об’єднує жінок. Якраз сьогодні ми це питання обговорювали, готуючись до ефіру. Тобто, ці висновки це якась колективна творчість, а не тільки моя власна рефлексія.
Із позитивного це те, що в Україні почалася дискусія щодо гендерних питань. І ви, як медіа, про це свідчите. Багато медіа почали вживати фемінітиви (ред. – вживання професій у жіночому роді). Сьогодні це стає нормою і це дуже радує.
Є цікаві зміни у системі освіти. Міністерство освіти наразі відкрито до реформ. Як ми знаємо і попередній міністр, і нова міністерка Лілія Гриневич, у якої нещодавно з’явилася радниця із питань гендерної рівності.
Олена Малахова працює у громадській організації “EdCamp”, яка займається шкільною освітою. Вона із колегами організувала гендерну експертизу підручників, які готуються до друку. Минулого року це були підручники для 8-го класу, і це був експериментальний проект. Через складну процедуру це робилося як завжди на вчора, але значну кількість зауважень було враховано.
Наталка Соколенко: Наприклад які це були зауваження?
Анна Довгопол: Нам здається, що освіта у школі є гендерно нейтральна. Але є так званий прихований навчальний план. Наприклад, завдання із математики, де хлопчики і дівчатка ліпили вареники. Там дівчатка зліпили 30 вареників, а хлопчики змайстрували 50 машинок. Ми нібито говоримо про кількість, але приводячи ці приклади ми самі вказуємо що роблять чоловіки, і що роблять жінки.
Сергій Стуканов: По суті, так ми транслюємо стереотипи.
Анна Довгопол: Абсолютно. Таких стереотипів багато.
Наталка Соколенко: І ті підручники вилучили?
Анна Довгопол: Оскільки друк підручників віддається на відкуп видавництвам, які їх друкують, то цього року було враховано 13% зауважень. Наступного року експертиза починається раніше, ось уже в кінці грудня, і ми сподіваємося, що буде враховано усі 100% зауважень.
Наталка Соколенко: Це не знівелює різницю між статями, чоловіками та жінками? Ось цю таку контрастність, яка багато в чому дає поштовх до життя нового?
Анна Довгопол: Дуже часто у підручниках звертаються до учнів та учениць у чоловічому роді. Але зрозуміло, що серед учнівства є і учні, і учениці. Мова іде про такі речі.
Сергій Стуканов: Я уявив, що якщо бути достеменно гендерно коректним, то кожне речення, яке ми звикли формувати і вживати лишень слова-іменники чоловічого роду, то доведеться подвоювати, і це справді робитиме наше мовлення складнішим.
Анна Довгопол: Я думаю, що воно того варте. Є різні способи вживання фемінітивів у мові, є способи взагалі обійти рід у мові. Наприклад, замісто того, щоб говорити учні та учениці, можна сказати учнівство.
Загалом питання у тому, щоб замислитися, чи присутні жінки у мові і слідкувати за тим, що ми говоримо і що ми хочемо сказати. Традиційно цей шлях пройшло багато мов, і Україна тут не є унікальною. Наприклад, у німецькій мові завжди вживають і чоловічу, і жіночу форму.
Наталка Соколенко: Я була на виборах президента Франції 2008 року, коли змагання ішли між Ніколя Саркозі і Сеголен Руаяль. Якщо перекладати на українську, то у них є президент і президентка. І от у п’ятницю вийшли ці часописи французькі із редакторськими статтями в дусі “ми не знаємо хто стане у неділю президентом чи президенткою”. І мене дуже здивувало наскільки вони чутливі і коректні. Тому, тут ми відзначили плюс, що у мові є прогрес. Що не тільки “Громадське Радіо”, але і багато політиків та громадських діячів почали вживати фемінітиви.
Анна Довгопол: В першу чергу це стосується україномовних медіа. Тому що в російській мові жіночі закінчення – це набагато складніше. Українська мова гнучка для цього і це є природнім. Бо якщо ви почитаєте твори, що написані наприкінці 18-го і початку 19-го століття, до русифікації української мови скрізь вживалися жіночі закінчення.
Наталка Соколенко: Який ще відбувся поступ у гендерній політиці України?
Анна Довгопол: Хочу відзначити дуже цікавий проект «Невидимий батальйон». Це про жінок у Збройних силах України. Проект був ініційованих групою досить молодих дівчат, які самі мають досвід перебування в АТО і їх обурив той факт, що досі Міністерство оборони має перелік спеціальностей, які не може очолювати жінка в армії. Проблема у тому, що фактично жінки цю роботу уже роблять, вони є снайперами, кулеметницями, виконують абсолютно різні та іноді ті самі військові роботи, які виконують чоловіки. Але офіційно вони не можуть бути оформлені на такі посади. І завдяки цьому проекту Міністерство оборони розширило перелік спеціальностей, які можуть обирати жінки в армії. На жаль, воно не відкрило його повністю, але розширило, і це значний крок.
Сергій Стуканов: Ці обмеження існували ще із радянських років?
Анна Довгопол: Так. За радянських часів до нас дійшов перелік спеціальностей, яких є більше 500, і їх заборонено обіймати жінкам. Ідеться не тільки про армію. І як би це не було парадоксально, але дуже багато із цих спеціальностей уже не існують. Тому що вони стосуються шахтарських робіт, чи інших важких робіт, які зараз автоматизовані. Наприклад, до них входить одна із таких спеціальностей як водій метро. Жінка не може водити метро.
Це називається скляний підвал. Є поняття скляної стелі, коли жінка не може обійняти дуже високу посаду, коли не може мати ту саму владу, що мають чоловіки. А скляний підвал – це так само, що жінка не може обіймати певні посади, які часто вважаються або не дуже кваліфікованими, або важкими, але за які платять більше. Ця практика іде з Радянського Союзу, і деякі колишні республіки уже відмінили це. А такі як Росія, Україна і Білорусь досі її мають. І все це ніби то обґрунтовується турботою про здоров’я жінки. Тому що жінка розглядається виключно як мати. Тобто, жінці не дається вибір, чи хоче вона працювати на важкій спеціальності, чи ні. І це дуже дискримінаційна практика.
Сергій Стуканов: Чи лишаються ще якісь вади, які варто розв’язати до 2017-го року?
Анна Довгопол: Останній гучний скандал був у Верховній Раді навколо закону проти домашнього насильства. Депутати сказали, що звідти треба вилучити поняття “гендер” та “сексуальна орієнтація”. Закон оснований на Стамбульській конвенції, яку Україна досі не ратифікувала, і вилучивши із нього поняття “гендер”, він перестає мати свою силу.
Наталка Соколенко: А чому такі лякливі наші депутати у цьому питанні?
Анна Довгопол: Це інспіровано позицією церкви, яка створює моральну паніку навколо поняття гендер. І це дуже популістична річ. Більшість депутатів навіть не знають і не розуміють що таке гендер. Але вони намагаються грати і маніпулювати цими словами. Говорячи про плани та ідеї на наступний рік, мені б дуже хотілося побажати, щоб у нас було якомога більше хорошої адекватної інформації і освіти, зокрема, щодо гендерних питань.