Громадське радіо
Запитаємо в народного депутата Сергія Кіраля від «Самопомочі».
Любомир Ференс: Андрій Іванович Садовий на посаді вже 11-ий рік. За весь цей час не було можливості побудувати сміттєспалювального заводу? Ви були прямо дотичні до цієї тематики, оскільки відповідали за зовнішні відносини та економічні інвестиції.
Сергій Кіраль: Давайте не говорити про Львів, потрібно бачити картину ширше. По-перше, а де ще в Україні проблема вирішена? По-друге, якщо вона не вирішена, то, очевидно, не так просто її вирішувати.
Любомир Ференс: А де, ще в Україні є мер, який так гучно заявляє…
Сергій Кіраль: А де ще в Україні є мер, який є лідером політичної партії, яка сьогодні фактично є аутсайдером олігархічно-клептократичних домовленостей, так званої кругової поруки, яка нікому не зручна, і яку стоїть завдання знищити? Напевно, ніде.
Сергій Стуканов: Сьогодні голодування Олега Березюка багато кому здалося спектаклем, зокрема Олегу Синютці, який зараз очолює Львівську обласну адміністрацію. Він зробив зауваження стосовно того, чи є насправді блокада Львова. Він наголосив, що Миколаївська міська рада голосувала стосовно того, чи приймати львівське сміття, не вистачило голосів і жодного голосу не дала фракція «Самопоміч». Якщо навіть фракція «Самопоміч» голосів не дає, то, очевидно, що це не штучна блокада?
Сергій Кіраль: Я сподіваюсь, що ми мудрі люди і не будемо вестися за тим сценарієм, який сьогодні розігрує влада. Я сьогодні, на відміну, від, напевно, пана Синютки, спілкувався з колегами з районної організації «Самопоміч» в місті Миколаїв Львівської області, і очевидно, що був сценарій. Тому що скликали терміново позачергову сесію, раптом почали залякувати двох із трьох членів фракції «Самопомочі» у міській раді. Одна депутатка, яка очолює регламентну комісію, із зрозумілих причин не могла проголосувати за рішення, яке було скинуто в останню чергу і не пройшло профільної комісії. Тому вона і утрималася.
Я не бачу проблем, чому не можна скликати сесію в нормальному режимі, а не тоді, коли Березюк почав голодувати і коли нам всім підштовхують думок, що нібито ви кажете, що не блокуєте, а самі блокуєте. Це така політична технологія, до якої вас підводять.
Не може держава, заблокувавши єдине сміттєзвалище, не зорієнтувати обласну громаду, куди ж возити сміття
Любомир Ференс: В 2006-му році Садовий приїжджа в Грибовичі та обіцяв людям, що в найкоротші терміни полігон буде закритий, а Львів перероблятиме сміття, як і інші європейські міста. Пройшло 11 років, нічого не вирішено, і сталася трагедія.
Сергій Кіраль: Так, це трагедія, її не мало би статися, і вона буде на совісті влади. Я більш переконаний в тому, що це був підпал, це розігрувався сценарій.
Проблема із закриттям сміттєзвалища створена рішенням суду за поданням прокуратури, тобто державою. Не може держава, заблокувавши єдине сміттєзвалище, не зорієнтувати обласну громаду, куди ж возити сміття. І тут я з Березюком погоджуюсь, це просто криза державних інституцій і використання її в цілях однієї правлячої еліти.
Ми заклали 75 мільйонів доларів на вирішення проблем зі сміттєзвалищем, але фактично два роки все заблоковано — гроші лежать і не використовуються
Сергій Стуканов: Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі сталася рік тому. Чому за цей рік не було зроблено вагомих кроків для того, щоб побудувати завод з переробки сміття?
Сергій Кіраль: Я володію всіма деталями, починаючи з 2010-го року про те, що робилося, як робилося.
Сергій Стуканов: Що робилося з серпня минулого року?
Сергій Кіраль: З серпня минулого року ми посилили тиск на Міністерство регіонального розвитку, до якого ще з 2015-го року надійшла пропозиція від Європейського інвестиційного банку, яку саме Львівська міська рада ініціювала. Європейський інвестиційний банк зацікавився тим, щоб інвестувати в проекти в муніципальній сфері. Цей банк в Україні працює, але виключно під державні гарантії. І працюючи через державу, вони не могли працювати безпосередньо зі Львовом під муніципальні гарантії. Відтак вони вийшли на міждержавну угоду, яка була підписана урядом в липні 2015-го року і в лютому 2016-го була ратифікована Верховною Радою.
Це є рамкова угода на 400 мільйонів євро, куди ми вже запропонували на комплексне вирішення ТПВ (тверді-побутові відходи — ред.) в місті Львові 75 мільйонів. Тобто ця заявка була подана, ще раз поновлена в травні 2016-го року. І коли ця угода була ратифікована Верховною Радою, Міністерство регіонального розвитку фактично заблокувало нашу співпрацю з експертами банку. Ця співпраця не поновилась і до сьогодні.
І от із серпня 2016-го року ми тиснули на Мінрегіонбуд, ми кругом писали листи, паралельно намагаючись втримати ситуацію, оскільки було рішення суду, яке забороняло возити на єдине сміттєзвалище відповідні ТПВ. Ми проходили ті процедури, які на ходу, так здавалося, вигадував Мінрегіонбуд.
Все це робиться не випадково. Ми заклали 75 мільйонів доларів на вирішення проблем зі сміттєзвалищем, але фактично два роки все заблоковано — гроші лежать і не використовуються. Рішення знаходиться в політичній площині, тому що всі показують палець вгору, до кого б ми не зверталися.
Цей крок, який сьогодні зробив Березюк, я сприймаю скоріше, як крок відчаю та останньої надії, ніж якогось піару. Це певний тиск для привернення уваги громадськості та міжнародного співтовариства на те, що сьогодні мільйонне місто залишається в заручниках.