В студії – режисерка вистави Ольга Данилюк.
Сергій Стуканов: В описі цієї вистави згадуються три населені пункти – Новогородське, Торецьк і Авдіївка. Яким чином саме ці містечка пов’язані з виставою?
Ольга Данилюк: Я хотіла зробити виставу про те, як живуть і жили люди у прифронтових містах ще у час активного конфлікту, і мене зацікавили ці міста, бо там люди реально боролися за виживання – і своє, і підприємств. Я пам’ятаю певні закили про те, чому всі люди не виїхали з прифронтових міст, не забрали бізнес, і коли я почала вникати вже на місці в ці питання, в мене зовсім по-іншому почала формуватися думка, тому що підприємство просто так закрити неможливо, і зупинити завод – це зупинити життєдіяльність цілого міста, а ніякої альтернативи ніхто не пропонував.
Мені хотілося як досліднику, як людині мистецтва трохи розібратися в цих питаннях в противагу цим гаслам, які всі повторювали.
Сергій Стуканов: Чому вистава називається «Листи незнайомому другу з Нью-Йорка», хто пише ці листи, і чому саме незнайомцеві з Нью-Йорка?
Ольга Данилюк: По-перше, в назві закладена певна інтрига. Новгородське до 1951 року називалось Нью-Йорк. Це була офіційна назва, і Сталін цю назву відмінив у зв’язку з початком «холодної війни». Я почала працювати з аматорською групою містечка Новогородське, і я хотіла з їхнього матеріла зробити виставу, але їм було дуже важко висловити свої думки, особливо в присутності своїх товаришів. Тоді я для них придумала таку форму: давайте напишемо листи незнайомому другу. Ви з Нью-Йорку, і можливо, ваш незнайомий друг живе у Нью-Йорку також. Таким чином ми почали напрацьовувати наш матеріал.
Сергій Стуканов: Що саме вони мали писати в листі?
Ольга Данилюк: Це був твір на вільну тему – щоб ви хотіли написати другові.
Дмитро Тузов: Листи були написані суто для спектаклю чи ви їх все ж таки відправили до Нью-Йорка?
Ольга Данилюк: Ні, це була форма виразу, яка нам була потрібна для спектаклю.
Новгородське до 1951 року називалось Нью-Йорк. Це була офіційна назва, і Сталін цю назву відмінив у зв’язку з початком «холодної війни»
Сергій Стуканов: Як сама вистава проходитиме?
Ольга Данилюк: Вистава відноситься до типу соціального театру, в ній беруть участь самі діти, але цей соціальний театр у незвичній формі, це вистава-променад, де глядач проходить через 10 локацій. Вона також мультимедійна. Діти говорять тексти наживо і грають самих себе. Це складно, адже глядач у нас не сидить зручно в партері, а рухається у супроводі дітей. Проте діти справляються.
Сергій Стуканов: Що вони доносить учасникам вистави?
Ольга Данилюк: Вони розказують свої історії, але про цей спектакль важко говорити словами, його потрібно побачити Я можу лише сказати, що глядач ніколи не знає, що його чекає в наступній локації. В нас є і кабаре «Нью-Йорк», і місцевий клуб «Нью-Йорк», і вхід у шахту, і невеличка вугільна гірка.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.