Головні книги про цю війну ще не написані, бо війна не закінчилася: Сергій Жадан

Фестиваль «Дорога на схід», яким опікується «Фонд Сергія Жадана». Фестиваль відбудеться в серпні.

Ірина Славінська: Куди цього року приведе «Дорога на схід»?

Сергій Жадан: Вона приведе в Ізюм Харківської області. Ті, хто їздить останні 4 роки на Донбас в зону АТО так чи інакше проїздять через Ізюм, але зупиняються в ньому лише на деякий час — перекусити. Та, насправді, це дуже цікаве місто своєю специфікою, історією, і ми з друзями тисячу разів проїздили це місто і ніколи там не зупинялися. Ми вирішили, що це неправильно.

Я б акцентував увагу на те, що це південний кордон козацьких земель, там є стара барокова церква, там закінчується Слобожанщина і починається Донбас. Проте розбіжності між суміжними містами Харківської області і Донбасу мінімальні. І про це часто забувають. Ми знаємо, що з початком боєвих дій дуже багато мистецьких та культурних ініціатив спрямовані на Донбас. Це правильно, але ми при цьому забуваємо, що подібної підтримки і подібних ініціатив потребують не лише ці дві області. Їх не менше потребують і Полтавська, І Харківська, і Сумська області, та й вся Україна.

На фестивалі в Ізюмі в нас буде велика етнічна сцена, літературна сцена, де будуть Юрій Андрухович, Артем Полежака, Дмитро Лазуткін, Олексій Чупа, Люба Якимчук, багато харківських цікавих молодих поетів. І в нас буде музична сцена, будуть місцеві музиканти, з Донеччини, з Луганщини і з Києва. Наприклад, буде гурт «Тартак», ми з «Собаками», гурт «Шана» і багато інших.

Головні книги про цю війну ще не написані, напевно, тому що війна ще не закінчилася

Лариса Денисенко: У вас програма на кілька днів?

Сергій Жадан: Наш фестиваль відбуватиметься 2 дні 18-19 серпня. 18 серпня ми зберемося під Ізюмом, у місці «Фазенда Виноград». Це надзвичайно цікаве і фантастичне красиве місце. Там Юрій Андрухович із «Артполем» будуть грати свою виставу просто неба на тлі слобожанського заходу сонця.

В нас на фестивалі буде вишенька на тортику. Ізюмчани свою площу Леніна перейменували на площу Леннона. І ми їм робимо разом із нашими партнерами банком «Аваль» великий мурал із портретом Джона Леннона.

Ірина Славінська: Війна, очевидно, присутня в українській сучасній літературі. Чи вона присутня там правильно і доречно?

Сергій Жадан: Так, мені здається українська література гідно складає іспит на свою дорослість та адекватність.

Ірина Славінська: Як і що пишуть українські письменники?

Сергій Жадан: Пишуть дуже по-різному, і напевно, так і має бути. Не повинна ж виникнути якась генеральна лінія партія, як потрібно писати про війну. Вони пишуть, виходячи з власних переконань, з власної наближеності до цієї війни. Я підозрюю, що за ці три роки з’явилося не так мало. З’явилась не лише проза, це багато поезії, багато репортажів, якихось журналістських речей. Але я думаю, що це перша частина, яка не буде основною. Головні книги про цю війну ще не написані, напевно, тому що війна ще не закінчилася.

Я свої перші тексти про війну почав писати в квітні 2014-го року. Ми тоді поїхали робити наш дивний проект «Розділові» в дивне місце Селезнівка між Луганськом і Донецьком. Ми там були з кінця квітня до початку травня, як раз в гарячу пору. Я вів блог, одразу викидав вірші в інтернет. Зараз мене це цікаво перечитувати, тому що це був зріз того, що там відбувалося. Я намагався якомога більше давати діалогів, тому що було страшено цікаво чути, що люди говорять, як вони не знають, що говорити про те, що навколо них відбувається. Ти відчуваєш, що в голосі дуже багато тривоги, істерики, страху. Цей страх, який ламає твою мову, інтонацію, ламає твою оптику, коли ти починаєш говорити дуже дивні речі, які б ти ніколи не говорив до війни. Це для мене, як для письменника, дуже важливо було фіксувати. З того часу я почав щось писати.

Ірина Славінська: Нам с журналістського цеху часто видо, що говоріння і писання про війну може бути пов’язане з не завжди справедливою критикою в непатріотизмі. Тобто ви показуєте якісь речі, які здаються частині читачів неправильними, тому що треба було б мовчати або говорити інакше, «бо в нас війна». Якщо говорити про літературу, чи ти відчуваєш теж такого роду тиски — чи ідеологічні, чи цензурні?

Сергій Жадан: Безперечно, я постійно з цим стикаюся. Є такі речі, коли література починає функціонувати на чужій території, виходить поза межі свої території виживання. Тоді з’являється ідеологія, політика або якісь речі, пов’язані з функціонуванням інформаційного простору. І тут вже є твій вибір як письменника піддаватися цьому тиску або опиратися. І тому я не про все, що бачу і знаю, зараз пишу, зокрема, щоб не нашкодити. Тому що не розумієш, що коли пишеш про життя і смерть, і цей перехід від життя до смерті є для певних не метафорою, а щоденною реальністю, треба зважати на думки цих людей. Коли я пишу про людей, які живуть безпосередньо на фронтовій лінії, або про тих, які воюють, я з ними узгоджую.

Ірина Славінська: А якщо говорити не про безпеку, а про ідеологію?

Сергій Жадан: Є й такі речі, але я на них менше зважаю уваги. Коли ти намагаєшся підлаштуватися під ідеологічну чи політичну кон’юнктуру, це, напевно, не зовсім правильно. Це шкодить і літературі, і загальній справі.

Ірина Славінська: Коли ти працюєш з дитячою аудиторією, про що ти говориш дітям?

Сергій Жадан: З дітьми говорити завжди легко, якщо ти говориш щиро і відверто, якщо ти не граєш, не намагаєшся з себе когось вдавати. І коли ти говориш про те, що тобі дійсно цікаво, то їм стає цікаво.

З дітьми в різних областях говоримо про різні речі, не пов’язані ні з політиком, ні з війною, ні з травматичним досвідом. Насправді, про війну вони не говорять. Тай не треба з ними зараз, я думаю, говорити про війну. Адже емоції можуть проявитися в будь-який момент, навіть коли начеб то все спокійно.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі