Громадське радіо
Кирило Лукеренко: Той наш подкаст – це наш маніфест, в якому ми розповідаємо про те, чому вирішили відродити Громадське радіо. Пригадую зараз той подкаст і нічого не змінилося. Як ми тоді думали, так ми і зараз думаємо.
Змінилися часи, урядовці, влада, багато чого пронеслося в країні повз нас, деяких людей поруч з нами немає але потреба у вільному слові лишається. І ми – люди, які допомагають своїм слухачам і читачам створити власну думку про події в країні і світі.
Ірина Славінська: Мене особисто в цьому записі вразило, коли я його переслуховувала, передчуття і усвідомлення того, що може змінитися. Цей маніфест, як каже Кирило, говорив про те, що потрібна незаангажована інформація тим, хто читає і дивитися медіа в Україні.
Андрій Куликов: Для мене найважливішим є те, що змінилося становище в радіо галузі. Те, що кажете ви – це все добре і правильно. Але доступ до різноманіття думок забезпечують і інтернет видання, меншою мірою телебачення і друковані ЗМІ. Мені завжди здавалося, що радіо як найдемократичніший спосіб висловлення думок і платформа, на якій можна організувати жваве і змістовне спілкування з аудиторією в Україні недорозвинуте. Я щасливий, що Громадське радіо в своїй реінкарнації спромоглося це зробити.
Ірина Славінська: А в чому магія радіо?
Кирило Лукеренко: Це моментальність і інтимність. Присутній людський голос, щось особисте в цьому є. Це не так, коли ми щось прочитали швиденько в інтернеті, прогортали пальцем на смартфоні. А ми почули, як воно звучить. Це не просто стороння інформація, а щось, що відбувається між людьми.
Андрій Куликов: Чари в тому, що нас переважно не бачать. Хоча вже і на Громадському радіо з’явилася відео трансляція. Чуючи, люди малюють образ. Подібний чи неподібний.
Ірина Славінська: Коли я думаю про ці три роки, що минули, мене вражає наша швидкість і шалений розрив між сайтом, де можна публікувати подкасти і появою 9 годин прямого ефіру щодня.
Кирило Лукеренко: Я пригадав, що в цей день, коли ми записували це звернення, була ще така дрібничка. Той звукорежисер, який нас записував, зізнався нам, що починав свою кар’єру звукорежисера на першому Громадському радіо. Така от естафетна паличка. Громадське радіо Олександра Кривенка нам і тут допомогло.
Андрій Куликов: А ще допомогли дуже багато колег. Європа плюс нам надала хвилю, потім давали приміщення, багато людей волонтерило. Я думаю, що не було би цих годин прямого ефіру, якби не 1 грудня 2013 року, коли нам сказали: «У нас є хвиля, а у вас вміння. Виходьте і робіть». Відокремити Громадське радіо від подій у країні неможливо. Ми є результатом змін.