Громадське радіо – це одна суцільна перемога. Яким був для нас 2016 рік?

Тетяна Трощинська: Що запам’яталося вам в 2016 році?

Андрій Куликов: Жахливий тягар, коли я дізнався про загибель Павла Шеремета.

Кирило Лукеренко: А мені пригадується підвищення тарифів, зростання цін на енергоносії, електрику, газ для населення. Ці ціни стають зараз наближеними на світових. Ці речі відбуваються в контексті реформ в країні, але ж лягають тягарем на плечі людей.

Тетяна Трощинська: У соціологічному опитуванні групи Рейтинг зростання тарифів відзначається як один з найпотужніших негативів року. Також там названа слабка боротьба з корупцією. А от тішить громадян перемога Джамали.

Василь Шандро: Які перемоги були у вас в цьому році?

Андрій Куликов: У Громадського радіо були перемоги. Наприклад, ми з’ясували, що принаймні п’ятеро з нас – це успішні музики, які грають добру музику.

Кирило Лукеренко: Я би сказав, що Громадське радіо – це одна суцільна перемога. Ми отримали частоти в Дніпрі і в Маріуполі, на Одещині. Наша аудиторія на Донбасі зростає. Про це свідчать данні соціологічних опитувань, які ми робили з лютого по вересень. Це невелике але систематичне зростання на 3-5%.

Василь Шандро: Експерти говорять про те, що українські ЗМІ дещо відірвані від проблем звичайних людей. Хоча ми зараз тему тарифів згадали. Яким видався 2016 рік з точки зору ЗМІ в цілому і Громадського радіо зокрема?

Андрій Куликов: Ясна річ, що ми стежимо і йдемо за подіями. Але є наші рубрики і цілі напрямки, які є унікальними. Зокрема це сприяння суспільній дискусії на наших хвилях. Коли ми звертаємося до медіа експертів, то маємо пам’ятати, що нема такого експерта чи інституції, які будуть стежити за всім медіа простором. Це робиться вибірково, як правило у Києві, в деяких регіонах.

Кирило Лукеренко: Я би не сказав, що в медіа секторі були якісь помітні зміни. Триває підготовка до старту суспільного мовлення. Для звичайних людей це якесь бродіння. Яскравих прикладів немає. Є відставка Зураба Аласанії, яку на перший погляд можна вважати поразкою. Але команда Зураба продовжує готувати нас до суспільного мовлення. До речі, я сподіваюся, що Громадське радіо буде його частиною. Ми вже є мовником, який показує, як працюють подібні організації.

Тетяна Трощинська: Що м маємо зробити в наступному році такого, що не встигли в 2016?

Андрій Куликов: Ну, наприклад, дозбирати 3 мільйони гривень. Але навіть якщо не вдасться зібрати на Спільнокошті всю цю велику суму, то все одно потрібно з розумом витратити зібрані кошти. Йдеться про нові програми, забезпечення мовлення в нових містах.

Василь Шандро: Чи шукаємо ми нові ідеї, тематичні проекти?

Андрій Куликов: Ми плануємо обов’язково. Я тут представляю консервативний підхід до радіо, а Кирило Лукеренко і більшість команди – просунутий, сучасний. Наприклад, вважають, що відео трансляція нам потрібна.

Кирило Лукеренко: Я не сказав, що радіо обмежене звуком. Ми прагнемо бути інтерактивним медіа. Комусь з нашої аудиторії подобається слухати нас на радіо хвилях, а хтось хоче подивитися на людей, які говорять в студії.

Андрій Куликов: Я згадував вже загибель Павла Шеремета. Напередодні трагедії, ввечері, він давав своє останнє інтерв’ю в нашому ефірі. А зранку мені зателефонувала Євгенія Андреюк і сказала, що для похорону по всьому Києву шукають і не можуть знайти вишитий білоруський рушник. Ми дали оголошення по радіо. За 15 хвилин після оголошення подзвонили люди і принесли рушник.

Кирило Лукеренко: Я би хотів згадати іще кілька подій з немедійної сфери. Поволі реформується армія, увесь силовий блок. Відбуваються речі, пов’язані з реформою судової системи. Впровадили електронне декларування. Фактично відбувається становлення держави на 25 році незалежності. Державні інституції поволі стабілізуються, оновлюються, набувають нових форм і це дає надію. Це мої спостереження.