Громадськість має краще готувати своїх кандидатів на держслужбу, – Коліушко

Тетяна Трощинська: В чому відмінність між Україною і Грузією і чому формулу грузинських реформ неможливо накласти на Україну?

Ігор Коліушко: Основна відмінність полягає в тому, що в Грузії ініціатором реформ був президент. І вся методологія була зорієнтована на це. Йому потрібні були важелі, повноваження. Він відповідним чином поводився і впроваджував реформи.

У нас основним ініціатором реформ виступає суспільство у різних іпостасях. Наприклад ЦНАПи українські міста почали створювати міста ще до того, як був прийнятий закон. Саме під тиском мерів міст вдалося прийняти закон і розбудовувати мережу. Подібна ситуація і в інших сферах. В Грузії децентралізацію відкладали на потім, а в нас з неї потрібно було починати. Потрібно давати реальні повноваження тим, хто є на місцях і контролювати, чи не порушують вони закони.

І сам Саакашвілі, і багато грузинських експертів, які працювали і продовжують працювати в Україні, виступали категорично проти децентралізації, посилаючись на свій досвід. Це одне з найбільших протиріч.

Тетяна Трощинська: З мером Геннадієм Трухановим, про якого згадав Саша Боровик, пов’язано багато корупційних і офшорних скандалів. Це може бути тим спротивом, про який говорилося?

Ігор Коліушко: Я думаю, що все, що говорить команда Саакашвілі про мера Одеси – це правда. Те саме говорять багато громадських діячів і політиків в Одесі. Я думаю, що в цьому місті є складна ситуація і мер не є лідером прогресивного розвитку. Але цю ситуацію не можна переносити на всю країну. В інших містах ситуація інша. Можливо у перемозі Труханова більше винний президент Порошенко, я цього не виключаю. Але факт залишається фактом: його політичні опоненти не домовилися і програли вибори.

Тетяна Трощинська: З вересня місяця тривають конкурси на посади держаної служби. Були скандали з призначенням голови Миколаївської ОДА. Можливо є локальні дискусійні питання, про які ми можемо і не знати. Як вони відбуваються?

Ігор Коліушко: Якщо підсумувати, то на сьогодні ми добилися кількох позитивів і знаємо про кілька негативних тенденцій. До позитивів я б відніс те, що вперше в українській новітній історії добір на ці посади відбувається прозоро. Інше питання, що не можемо бути впевнені, що рішення приймає стовідсотково комісія. Суспільство бачить, хто чого вартий. Люди почали висуватися на ці посади. Раніше у нас так не робили, а ходили просити про призначення.

Завдяки закону про державну службу ми отримали ситуацію, коли всі ці речі вперше стали відкритими для суспільства. Ми бачимо, хто висувається але не завжди бачимо, хто підтримує того чи того кандидата. Часто доводиться чути таке: «ми до засідання комісії вже знали, хто переможе» тому що влада сказала, хто фаворит». Так, влада все ще впливає на ці конкурси. Але змінився спосіб у який вона це робить. Якщо раніше вирішувалося кулуарно, то тепер ми бачимо, що переможці конкурсів дійсно добре підготовлені фахово люди.

Це абсолютно нормально, що влада турбується про те, хто буде займати ці посади. Це було б ненормально, якби влада цим не переймалася. Інше питання – що не можна зводити це до політичного протистояння, тому що державна служба не повинна бути політизованою. Має бути сильне професійне середовище. Коли ми говоримо про керівників центральних органів влади, за кожним з цих органів є величезна кількість людей, яка з ними і в них працює. Оце середовище повинно краще готувати своїх претендентів.

Василь Шандро: Чи можна говорити про певну еволюцію якості держуправління? Якщо говорити про ситуацію з Одеською ОДА, то тактика шокових реформ в одній окремій області, очевидно, не зовсім спрацювала. Чи можна стверджувати, що Україні більше підходить еволюційний поступовий шлях, закладений у реформу держслужби?

Ігор Коліушко: Я глибоко переконаний, що це єдиний можливий шлях. Ми повинні виростити свою управлінську еліту. Це довго, це помилки але іншого шляху просто не існує. Уявлення про те, що реформаторів можна «виписати» з Грузії чи з Польщі – це абсолютна утопія. Далеко не всі такі запрошені реформатори були ефективними на своїх посадах. І, можливо, приклад Саакашвілі тут навіть один з кращих. Ми повинні навчитися готувати свої кадри до посад, хоча це й займе роки.

Тетяна Трощинська: Що краще для України: взяти молодого але не дуже досвідченого фахівця з чистою декларацією чи фахівця з досвідом але також і з репутаційними плямами?

Ігор Коліушко: Мені складно однозначно відповісти. Найбільше, чого нам зараз бракує – це розуміння шляху розвитку нашої політичної еліти. Політична еліта – це не тільки ті, хто займає посади. Якби в нас політична еліта мала своє узгоджене бачення, куди вони ідуть і ведуть країну… Але коли на чолі країни стоїть купка людей, яка не має жодного стратегічного бачення, тоді на ваше питання нема відповіді. Молодий буде фахівець чи досвідчений – політики не дадуть працювати ні тому, ні тому. Потрібно домовитися про спільне бачення і напрям руху.