Кожен місяць батьки учнів київських шкіл та вихованців садків вносять готівкою в фонд школи, класу чи групи від 50 грн. до 900 грн. За рік сума витрат батьків доходить до 2 млрд грн. Таку приблизну суму отримала за результатами опитування громадська організація «Батьки SOS».
Її співзасновниця Олена Бондаренко розповіла більше про побори в школах і що з цим робити, а також про те, як діяти, коли вашу дитину змушують ходити до школи в формі.
Олена Бондаренко: Ми провели серед батьків опитування, щоб хоча б приблизно розуміти, про які суми йдеться. Ми опитували батьків школярів і вихованців садочків – близько 200 закладів. Оскільки ми знаємо, що закладів тисяча, ми взяли суму в п’ять разів більшу, ніж у нас за опитуванням – вийшло близько 2 млрд.
Можу сказати, такі суми, як у Києві, є не в усіх містах та регіонах. Це все пропорційно до доходів населення: що вищі доходи, то більші суми батьки вкладають (як вони думають, в освіту).
Ці 2 млрд – досить вагома сума, щоб подумати про те, що в більшості випадків батьки не мають звітів, чеків, обґрунтування щодо витрачання коштів. Мені здається, це дуже щедро з боку батьків – так безвідповідально витрачати кошти, не на освіту, а вкладаючи їх у стіни, в комунальну будівлю закладу освіти.
Вікторія Єрмолаєва: Хто збирає ці гроші?
Олена Бондаренко: Кілька років тому навіть вчителі збирали ці кошти й не соромились. Потім була проведена роз’яснювальна робота, що вони посадові особи, не мають права тримати гроші в руках в закладі освіти на місці роботи. Вчителям уже не хочеться бути за це відповідальними. Вони цього й не знали, тому що багато що в освіті робиться не згідно з законом, а «так завжди було».
У якийсь момент всі ці обов’язки збирати гроші взяв на себе батьківський комітет. Цих людей практично неможливо притягнути до відповідальності, тому що вони не є посадовими особами, їхній статус у закладі освіти нічим зараз не регламентується. Повноважень збирати гроші з батьків їм ніхто не давав – це фактично їхня відповідальність як фізичних осіб. Якщо вони надто наполегливо збирають гроші, можна притягнути їх до кримінальної відповідальності за статтею вимагання.
Наші колеги з DоZorro проводили опитування – більшість батьків все-таки відповіли, що для них ці внески є добровільно-примусовими. Вони впевнені в тому, що якщо вони не дадуть гроші, якимось чином це позначиться на їхній дитині. Ця впевненість не взялася в них нізвідки.
Вікторія Єрмолаєва: Ви наводили приклад, що в садочку звільнили завідувачку, коли батьки з’ясували, що вона збирали гроші на вікна. Вікна поміняли, а потім дізналися, що на них вже були виділені гроші від міської влади.
Олена Бондаренко: Коли збільшилося бюджетне фінансування освіти з місцевого чи державного бюджету, почали вкладати більше бюджетних коштів у реконструкцію закладів. Коли батьки збирають гроші на заміну вікон, світильників чи підлоги, коли ці роботи вже зроблені, практично неможливо зрозуміти, хто й за чиї гроші робив їх. Батьки не укладають угоди з компаніями, які роблять ті чи інші роботи.
Вікторія Єрмолаєва: Мені здається, штори в клас, ремонт спортзалів – це вже навіть меми в суспільстві. Давайте наголосимо: всі гроші, які від вас просять чи вимагають, – це незаконно, ви маєте право не здавати їх.
Олена Бондаренко: Відповідно до багатьох законів (Закон про освіту, Конституція, інші нормативні акти) в нас у країні безкоштовна середня освіта. Дитина має право прийти в школу зі своєю ручкою та зошитом – всім іншим її повинні забезпечити за рахунок бюджетних коштів місцевого чи державного бюджетів. Жодних підстав для того, щоб батьки несли гроші в школу, взагалі не передбачено законом. Хіба що це якісь додаткові послуги, але в такому разі батьки самі просять надати їм ці послуги (пишуть про це заяву, сплачують кошти на рахунок закладу освіти). Батьки нічого не повинні платити в школі.
Вікторія Єрмолаєва: Рахунок освітнього закладу? Чи мається на увазі благодійний фонд?
Олена Бондаренко: Школа не має стосунку до благодійних фондів. У нас зараз гуляє таке поняття, як фонд школи. Школа не може бути засновником фонду, керівники школи не можуть бути його засновниками – фонд засновують якісь фізичні особи. Благодійний фонд заснований фізичними особами, поки ці особи мають таке бажання, вони можуть надавати благодійну допомогу школі.
Є тільки один передбачений законом механізм, щоб гроші потрапили виключно на потреби школи. Це постанова Кабміну, видана ще в 2000-му. Там прописано механізм, яким чином у законний спосіб батьки можуть сплатити благодійні кошти на допомогу школі.
В районному управлінні освіти відкривається рахунок, куди батьки перераховують ці кошти. Далі за ці кошти є відповідальність, витрачаються вони так само, як і бюджетні – тендери, відповідні процедури. Батьки можуть вказати цільове призначення. Наприклад, що вони перераховують ці кошти на ремонт такого-то кабінету чи для закупівлі обладнання. Це єдиний законний спосіб перераховувати допомогу школі.
Вікторія Єрмолаєва: З 1 вересня запрацювала нова українська школа. Що саме змінюється, зокрема в питанні забезпечення дітей підручниками, обладнанням?
Олена Бондаренко: Цього року були вкладені безпрецедентні кошти на реформу освіти й запровадження нової української школи. Як ми бачимо, проблема нашої освіти не в відсутності грошей, як ми раптом зрозуміли. Від 10 до 70% цих коштів – стільки витрачено до першого вересня по регіонах.
Вікторія Єрмолаєва: Що саме змінюється в контексті нової української школи?
Олена Бондаренко: Думаю, зміниться вся школа. Зміни зараз торкнуться тільки першокласників, у них нові навчальні програми, але реформа запроваджуватиметься щороку для наступного старшого класу. Якщо в бюджеті будуть кошти робити все це швидше, то зроблять швидше. Але навіть цього року ми бачимо, які це величезні гроші та об’єм роботи – потрібно перевчити педагогів, змінити освітнє середовище. Всім потрібен час, щоб якось перелаштуватися.
Реформа – це коли ваші діти будуть ходити в школу й розумітимуть, що їм там раді, радітимуть своїм успіхам і говоритимуть вам, що завтра знову хочуть до школи
Вікторія Єрмолаєва: Напевно, й батькам потрібно готуватися до чогось нового? Наприклад, перевіяти інформацію щодо того, що вже є в школі, а що ще потрібно.
Олена Бондаренко: На жаль, з підручниками сьогодні все не так добре. Інститут модернізації змісту освіти, який підписував угоди на друк підручників, якось не впорався з обов’язками, тому першокласники отримають підручники трохи пізніше. Ми цього боялися, тому що це може стати приводом до того, що батьки запропонують: немає підручників – давайте щось купимо. Я б не бралася на місці батьків заміняти собою вчителя. Варто довіряти, коли вчитель каже, що теми розроблені, викладені, є матеріали, які вони можуть роздрукувати та роздати дітям, не треба купувати ці зошити – все, що буде необхідно, – роздрукує вчитель. Почекайте місяць – підручники будуть, а вчителі знають, як зайняти першокласників без підручників.
Я не бачу зараз нагальної потреби в тому, щоб щось докуповувати. Якщо ж вам щось пропонують купити, скажіть: «Покажіть мені цей зошит та поясність, чому я маю його купувати, що в ньому такого необхідного?» У педагога мають бути серйозні аргументи, щоб переконати вас.
Хочу попросити батьків: якщо вам не подобається, що в першому класі немає домашніх завдань, то не треба просити вчителя дати домашнє завдання. Самі займіть чимось дитину вдома, придумайте їй завдання – не потрібно ініціювати це для всіх. Психологи, педагоги, які продумували цю методику, переконалися, що в першому класі домашні завдання непотрібні. Окрім ненависті до школи, це навантаження нічого більше дітям не дасть.
Вікторія Єрмолаєва: Кожного серпня батьки збирають дітей до школи, купують одяг, зошити і таке інше. Я пам’ятаю зі своїх шкільних років, що це був стрес, бо потрібно було багато грошей. Якщо у вас дві дитини й навіть більше, це взагалі дуже великі суми. Яка ситуація з цим зараз? Можливо, є підрахунки, скільки грошей коштує зібрати дитину до школи?
Олена Бондаренко: Зі свого досвіду можу сказати, що на сьогоднішній день купили дитині тільки рюкзак. Взуття є, світлі брюки є, сорочку джинсову ще купили.
Вікторія Єрмолаєва: А якщо в школі вимагають, щоб була шкільна форма?
Олена Бондаренко: Ви не зобов’язані купувати шкільну форму. Ми неодноразово зверталися до Міністерства, до правозахисних організацій і просили допомогти нам розібратися з цим.
На сьогодні ми маємо офіційні відповіді, що в Україні відсутнє законодавство, яке б змушувало школярів носити до школи шкільну форму. Але сьогодні в школах є такий замінник, коли кажуть: «Гаразд, без форми, але діловий стиль». І в мене питання: що таке дитячий діловий стиль?!
Але школа не має права накладати на дитину вимоги чи обмеження фінансового плану для отримання освіти. Якщо у вас немає одягу ділового стилю чи того стилю, який хоче школа, це ні до чого вас не зобов’язує. Ми на своїй сторінці розробили заяву про відмову від шкільної форми. Коли діти потерпають від цього, а батьки не можуть переконати вчителів чи адміністрацію закладу, можна роздрукувати заяву, де перераховано все законодавство, яке порушує школа, вимагаючи від дитини певного виду одягу. Зазвичай, коли батьки заносять таку заяву до школи, більше їх не чіпають.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.