«Громадське радіо»
Про страшне слово на букву «ф» і проект, присвячений цій темі, розповідають керівниця програми «Жінки-лідери» Національного демократичного інституту Олена Єна та шеф-редакторка «L`Officiel on-line» Даша Зарівна
Олена Єна: Я пригадую той день, коли Даша зателефонувала мені. Зацікавленість прийшла від медіамарафону, який відбувся навесні за участі «Поваги», присвячений цікавому інформаційному приводу — ми тоді анонсували імпліцитні асоціативні тести, якими зараз усі можуть користуватися на сайті. Даша запропонувала співробітництво.
Мене тоді дуже вразила ця пропозиція тим, що Даша розповіла про своє видання як про інтелектуальний глянець, який, як і «Повага», переймається питаннями захисту прав жінок і гендерної рівності. Більше говорити було нічого не потрібно, я сказала: так, співпрацюємо.
Даша Зарівна: Я позиционировала «L’Officiel» как умный глянец. Мы очень стараемся загладить ту вину перед женщинами, которую глянец нанес им в конце 2000-х, потому что я глубоко убеждена, что был период до Революции Достоинства, когда на нашем медиарынке господствовали не очень хорошие тенденции.
Мы тогда в принципе жили в обществе сверхпотребления. Даже после кризиса, несмотря на то, что денег стало меньше, реклам стало меньше, все стало глобально намного хуже, все равно идейного спича не произошло, а произошел он после Революции Достоинства.
По крайней мере, я заметила, что наши читательницы очень изменились, и им захотелось более интеллектуального и более идейного продукта, захотелось читать о женщинах, которые чего-то добились собственным трудом, создаюь что-то стоящее, важное.
Этот запрос на интеллектуальных, селф-мейд героинь, о которых хочется писать самим журналистам, мне очень порадовал, и мы стали больше внимания уделять таким личностям.
Где-то год назад я стала сама активно интересоваться темой прав женщин и подумала о том, что было бы здорово, если бы глянец, который позиционирует себя как умный глянец, попробовал бы разобраться в этой теме, чаще говорить о ней.
Лариса Денисенко: Із чого стартує ваша співпраця зараз?
Олена Єна: Стартуємо ми із дуже цікавої ініціативи — ми вирішили, що найкраще про жінок-лідерок, про те, чому це не тільки жіноче питання, скажуть чоловіки. Ми хочемо розпочати щось на зразок української кампанії HeForShe.
Багато хто, можливо, вже знайомий з тими ініціативами. Я назву ім’я Емми Вотсон, яка є обличчям світової кампанії HeForShe. До цієї кампанії приєдналося дуже багато людей. Це проект про те, що чоловіки думають, як можна змінити суспільство і світ, якщо рівних прав у світі буде більше.
І ми вже маємо пул українських чоловіків, які представляють різні сектори — політики, вчені, медіафігури — які готові ділитися із нами своїми думками, які дуже скоро можна буде почитати на сайті «L’Officiel» і на сайті «Повага».
Лариса Денисенко: Ви можете вже представити героїв?
Олена Єна: Забігаючи вперед, назву ці імена. Сподіваюся, вони на мене не образяться, тому що дали свою згоду на те, щоб ми з ними поспілкувалися. Ми маємо згоду Андрія Куликова, який послідовно говорить про права жінок, про те, що таке фемінізм і чому це добре, а не погано.
Я маю надію, зможемо опублікувати інтерв’ю із Юрієм Макаровим. Люди, які займаються логістикою нашої справи, мають згоду від Сергія Лещенка, народного депутата України, від Ростислава Семківа, якого добре знають в академічних колах і поза ними, а також від Анатолія Яреми.
Лариса Денисенко: Чи можна було п’ять років тому уявити, що ми будемо мати публічних українських чоловіків, які будуть відкрито говорити про захист і підтримку жіночих рухів?
Даша Зарівна: Пять лет назад мы жили в каком-то другом измерении, поэтому, безусловно, даже представить это было невозможно. Но больше всего меня радует пул героев, потому что, насколько мне известно, к программе HeForShe присоединились также Барак Обама и Генсек ООН Пан Ги Мун.
Было бы очень круто, если бы мы, возможно, через год, повторили этот проект, и в нем было бы больше политиков, потому что на сегодняшний день герои, которых перечислила Лена, это, в основном, ведущие, журналисты, культурная интеллигенция.
Лариса Денисенко: Куликов, Макаров і Ярема — це люди, з яких починалось українське медіа, і це дуже важливо, тому що це чоловіки зрілого покоління, яке дуже часто сприймається як патріархальне, і в кожного з них є історія, як вони формувалися і ставилися до цього питання, і це цікавий показник для всієї нашої громади.
Ірина Славінська: Телебачення, яке вони створювали — один із факторів, який потім як на дріжджах ростив рейтинги українських політиків, яких зараз гендерно чутливих не так вже й багато. Але телебачення — це досі потужна кнопка.
Даша Зарівна: Тут готова поспорить. Я не воспринимаю их как людей с патриархальным образом.
Почему я говорю о важности участия политиков в будущем в этой программе — мне кажется, что медийщики и журналисты — это люди, которые всегда немножко быстрее улавливают мировые тренды и способны коммуницировать в рамках этих трендов.
А вот образ политика довольно заскорузлый, консервативный и очень, очень патриархальный.
Нет более патриархального места, чем украинская политика.
Олена Єна: Я теж хочу захистити українських політиків, тому що працюю із ними щодня. Можливо, дійсно, якщо дивитися на загальну картинку, дещо можна погодитися про патріархальність, але мене дуже тішать останні тенденції.
Політичні лідери сприймають цю тему із більшою серйозністю. Можливо, це можна пояснити тим, що це дуже резонансна тема у суспільстві.
Якщо говорити про політичні партії, то дуже правильний тренд із стратегічної точки зору конкурентоздатності партії, тому що українське суспільство абсолютно готове до паритетного сприймання чоловіків і жінок.
Я вже навіть на наших ефірах багаторазово згадувала системні дослідження нашого інституту, які це доводять. Але це добре, це значить, що політики цікавляться тим, чим живе суспільство. Патріархальність є, але вона трансформується.
Як і всі процеси в Україні, це відбувається із блискавичною швидкістю у порівнянні із тим, як це відбувалося і відбувається в інших країнах.
Лариса Денисенко: Я зараз згадую доволі сексистські вислови панів Януковича, Азарова і Табачника. Котрийсь заявляв, що кандидатки будь-яких наук мають жахливий зовнішній вигляд, тому що красиві дівчата наукової кар’єри не роблять.
Зараз такі заяви лунають рідше. Це може не змінювати щоденну поведінку чоловіка і жінки, ми можемо далі жити у сексистському концепті, але розуміти, що таке публічне мовлення.
Які будуть ваші подальші кроки?
Даша Зарівна: На самом деле, проект будет в двух форматах — на сайте «Повага» он будет в более расширенным виде плюс с большим фокусом на специфику, в то время как у нас это будет в упрощенной версии, для широкого круга читателя, чтобы не испугать того, кто только знакомиться с этой темой, страшным словом на букву «ф».
Думаю, мы опубликуем приблизительно в одно и то же время на нашем ресурсе и «Поваге» и будем продвигать это в соцсетях. Я не знаю, как у нас с хештегом обстоят дела — можем мы его использовать или нет.
Ірина Славінська: Глянець, часто маючи репутацію легкого, гламурного — фотки, макіяж, одяг і так далі — насправді в окремих суспільствах зробив дуже багато із просування де-факто феміністичних ідей, роз’яснення щодо оральної контрацепції і репродуктивного права, популяризація образу «working mum».
Якщо ми говоримо про співпрацю між проектом «Повага» і глянцевим виданням «L’Officiel», значить, пазли сходяться. Наскільки плідним майданчиком є глянець, щоб говорити про ідеї на букву «ф» чи гендерної рівності?
Даша Зарівна: Это парадоксально, но такое издание как «Космополитен», которое все воспринимают как примитивное чтиво без каких-либо сложных конструкций и тем, сделало большую революцию в головах женщин.
Они первые начали писать об абортах, контрацепции, о том, что женщина может получать удовольствие от секса, и это не страшно. Большой фокус на потребности и желания женщины «Космополитен» сместил, и за это я издание уважаю.
Что касается украинского глянца, страшная тема на букву «ф» у нас не очень поднимается, и это не очень здорово. Помню, вышел первый номер «Vogue Украина», и в нем вышла резонанснейшая статья Маши Цукановой «Отложила яйца».
В статье шлось о том, как Маша заморозила яйцеклетку для того, чтобы в перспективе, если не сможет найти достойного кандидата в супруги, решить вопрос деторождения. Это статья вызвала живое обсуждение, и меня поразило, что в кулуарах было очень много негативных реакций.
Я категорически с этим не согласна, потому что это очень важная для украинок тема.
Печатный глянец гораздо больше ограничен и в средствах самовыражения, и в поднимаемых темах, и в объеме — потому что некоторые темы ты не можешь выразить в 5 тысячах знаков — те же аборты — этому нужно посвящать большое отдельное расследование.
Мы сейчас готовим большой материал об абортах на «L’Officiel», который должен был выйти месяц назад, и он до сих пор не вышел, потому что появляются какие-то новые мнения, факты, новые ниточки, за которые нужно потянуть.
Я очень активно ищу авторов, которые бы хотели с нами сотрудничать — невероятно счастлива, что мы с Леной нашлись. Планирую написать колонку для «Поваги» о женщинах в журналистике, немножко развить тему глянца.
В общем надеюсь, что будет больше не только крупных спецпроектов с участием медийных лиц, но и мануалы, разъяснения, хорошие лонгриды на эти темы будут появляться на нашем сайте при участии авторов «Поваги» и активистов.
Лариса Денисенко: Якщо говорити про рекламників, які важливі для глянцю — чи є бізнес або компанії, які могли б підтримати феміністичні ідеї рекламою?
Даша Зарівна: Мне бы очень хотелось ответить утвердительно, я верю, что это так, надеюсь, что они будут или появятся, но, к сожаленью, рекламодатели в Украине очень консервативны.
Их сложно убедить участвовать в каких-то креативных рекламных спецпроектах, в необходимости нативной рекламы — то есть не прямой, а более интересной, которая может приносить читателю пользу или удовольствие как контент и параллельно решать задачу, которую ставит перед собой рекламодатель.
Я не знаю, насколько бренды готовы коммуницировать в рамках этих сложных тем. Мне кажется, что рекламодателей пугает все новое и неизведанное. Но два года назад мы сделали проект с ювелирным домом Bulgari.
Это очень консервативный римский ювелирный дом, и мы предложили им сделать проект с 10 героинями, и позвали не типичных героинь, которых ожидаешь увидеть в глянце, рекламирующем дорогой ювелирный проект.
Мы позвали Софию Андрухович, Катю Бабкину, Дану Павлычко. Это было довольно нестандартно, но прекрасно, поскольку этот проект представляет сам по себе ценность для читателя, и фоном идет Bulgari.
Но попробуй не просто взять красивую девушку и поставить красочные фотографии. Попробуй поднять какие-то темы, немножко сложнее, чем обычно, и позвать особенных героинь, ярких, которые не просто фон.
Этот проект показал, что можно экспериментировать, и очень классно, когда рекламодатель решается на это.