У студії Громадського радіо – добровольці батальйону «Донбас» Ігор Гевко та Андрій Горланов. Вони одні з перших, хто пішли захищати Україну від російської агресії. Пройшли Попасну, Лисчанськ, Іловайськ.
Любомир Ференс: Що спонукало вас піти до лав Збройних Сил?
Ігор Гевко: Почуття громадянського обов’язку. Головним для мене була Україна, народ і наша територія. Не дуже важливим було як розуміє це влада. Марк Аврелій казав «роби, що повинен, і будь, що буде».
Євген Павлюковський: Для багатьох майданівців саме полігон у Нових Петрівцях на Київщині став продовженням боротьби.
Андрій Горланов: Я родом из Мариуполя. Решения идти воевать принял, когда Мариуполь стал временно неподконтрольным. Когда сепаратисты почти как захватили власть. Я понимал, что военкомат то не вариант, потому что списки окажуться у сепаратистов. Поэтому начал искать в интернете. Приехал на базу на границе Донецкой/Днепропетрвоской областей. Из самого Мариуполя там было 2-3 человека. Но основная маса людей была с Луганской и Донецкой областей. С оружия у нас были охотничьи дробовики, зарегистрированные. Нелегального оружия не было. Все остальное – палки. Все было на энтузиазме. Тот, кто служил в армии или где-то до этого воевал, то передавал другим свои знания. Но в основном подготовка проводилась уже непосредственно в Новых Петровцах. Там же и начали выдавать нам табельное оружие.
Любомир Ференс: На вашу думку, якби не добровольці, Україна б не втрималася у тих кордонах, які маємо зараз?
Ігор Гевко: Думаю, що так. Бо тоді на початках добровольці ризикували, інколи навіть не розуміючи реальних розмірів тих ризиків.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.