Сергій Герасимчук: Якщо говорити про тематику форуму, то треба сказати, що це один з гала-івентів, який стосується українсько-європейських відносин, і українсько-польських відносин, зокрема. Цей захід збирає близько тисячі учасників з України, Польщі і інших країн регіону.
Теми, які обговорювали, були дуже різноманітними. Йшлося і про реформу місцевого самоврядування, і про санкції проти Російської Федерації, про тримор’є як економічний проєкт у регіоні, про трансатлантичний розкол і те, як він впливає на центрально-східну Європу.
Що стосується високопосадовців України, то тут простежується негативний тренд, який я помітив ще минулого року під час Варшавського безпекового форуму. Тоді чи не вперше за тривалий період часу від України були лише колишні депутати і колишні посадовці, і не було нікого з чинної влади. Аналогічна ситуація спостерігалася і нині, і на це нарікали як з українського, так і з польського боку.
7 лютого міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто відвідав Київ, зокрема, говорили і про «мовний закон».
Сергій Герасимчук: Візит міністра закордонних справ Угорщини треба розглядати як одну зі сходинок до візиту топ-осіб обох держав – президента Зеленського і прем’єр-міністра Віктора Орбана. Безумовно, ми можемо говорити про певне пом’якшення у стосунках з Угорщиною. Ситуація, зокрема, пом’якшилася з ухваленням закону про середню освіту, де Україна частково виконала свої зобов’язання по рекомендаціях Венеціанської комісії. Йшлося про виключення приватних шкіл з числа тих, що підпадають під дію цього закону. Можливо, це теж стало одним з тригерів того, що візит відбувся. Безумовно, треба сказати, що весь цей час дуже інтенсивно працювало наше посольство в Угорщині, де активно просувалася необхідність діалогу попри все, що відбувалося у двосторонніх відносинах.
Чого чекати зараз? Зараз ситуація є не до кінця зрозумілою. На момент обрання президентом Зеленського і угорська, і польська сторони говорили про те, що з новим президентом діалог буде відбуватися зовсім по-іншому. Однак, поки не відбулося зустрічі лідерів Угорщини і України, тому не зрозуміло, якою мірою президент і прем’єр готові до відкритого діалогу. Отже, говорити про якісь результати не можна.
5 лютого парламент Румунії проголосував за вотум недовіри чинному уряду. 6 лютого президент Румунії Клаус Йоганніс звернувся до прем’єр-міністра Людовіка Орбана з проханням сформувати новий уряд.
Сергій Герасимчук: А зараз ще на додачу до цього ті, хто повалив уряд Орбана звернулися до Конституційного суду з проханням роз’яснити, чи може прем’єр, якому висловили вотум недовіри, знову формувати уряд. Тому ми маємо справу з кризою, і криза полягає у тому, що партія соціал-демократів Румунії і її ситуативні союзники зараз прагнуть стримати партію націонал-лібералів, яку представляє і президент Йоганніс донедавна прем’єр-міністра Людовік Орбан, у політичній діяльності, яка б дозволила тим однозначно взяти перемогу на парламентських виборах. І друге питання – якими ж будуть парламентські вибори: чи вони будуть строковими наприкінці року, чи вони будуть достроковими – навесні. Якщо протягом 60 днів уряд буде не сформований, вибори будуть достроковими.
Підсумки
Що спільного у країнах Східної чи Центрально-Східної Європи? Відповідь на це питання була озвучена на форумі у Польщі. Йшлося про те, що кожна з цих країн має населений пункт, який претендує на те, щоб називатися центром Європи географічно. Він є в Румунії, він є в Словаччині, він є в Польщі і в Україні.
Є чинник, який дуже вагомо впливає на формування ідентичності цих країн — це чинник зовнішньої загрози. У більшості країн Центрально-Східної Європи та Східної Європи усвідомлюють, що таким чинником загрози є Росія. І це те, що відрізняє нас від Західної Європи, де таку загрозу вбачають як щось дуже віддалене. Це те, що об’єднує наші зусилля у безпековій сфері, і це те, що призводить до того, що ми одне одного підтримуємо у прагненні долучитися до європейського центру сил.
Повну версію розмов можна прослухати у доданому звуковому файлі.