Ігор Козловський розповів про ув’язнення в Донецьку (ВІДЕО)

27 грудня у рамках обміну ув’язненими між бойовиками та українською стороною вчений Ігор Козловський був звільнений.

 

Анастасія Багаліка: Ви досі в госпіталі, я так розумію. Вас намагаються підлікувати після перебування в полоні?

Ігор Козловський: Чому намагаються? Лікують. Ми пройшли обстеження, я взяв коротеньку відпустку, щоб поспілкуватись із рідними, а потім буду продовжувати лікування.

Є проблеми. У всіх є проблеми. Люди півтора, два-три роки перебували у важких умовах. У кого – нирки, у кого – тиск, у кого – серце, загострення хвороб, які були, й нові з’явились.

Любомир Ференс: У січні мало би бути два роки в полоні. Так зване «МГБ ДНР» затримало вас у січні 2016 року. Для вас це було несподіванкою?

Ігор Козловський: Я б не сказав, що абсолютною несподіванкою. Було певне відчуття, що все, що так чи інакше стосується України, українського, буде переслідуватись. Всі, хто мав проукраїнську позицію, виїхали або перейшли в режим тиші. Я також був у такому режимі. Наприклад, моє спілкування з українськими журналістами – вони приходили, я передавав ті чи інші фотографії. Але ми робили так, щоб моментів, за які могли б зачепитися, не було.

А все ж напруга відчувалася з початку січня, коли заарештували Володю Фомічова, потім все ставало зрозумілішим, коли ми бачили, що з’являлося багато людей, які спостерігали. Ти пішов до крамниці, щось придбав, повернувся додому, а потім дізнався, що таке спостереження дійсно було.

Читайте також: Два роки за ґратами в ОРДО. Ігор Козловський здогадується, хто доніс на нього

Анастасія Багаліка: Ви зараз вже знаєте, що змусило бойовиків звернути на вас увагу?

Ігор Козловський: Коли я взяв карну справу, яку вони завели (вони не давали повністю читати), я почав читати один із перших листів. Бачу, там є оперативна інформація, що людина, яка має псевдонім «Комар» інформує, що є Ігор Козловський, який має проукраїнську позицію, підтримував Майдан, був співорганізатором молитовного марафону, всі учні якого мають проукраїнську позицію, більшість – виїхала з регіону, багато з них займає активну позицію, анти«ДНР»-івську. І далі подробиці – з ким листується, з ким дружить. Мабуть, три чи чотири сторінки такого тексту.

Я не встиг все прочитати. Було зрозуміло, що була дана команда «розробляти». Я не знаю, як довго вони розробляли. Якусь інформацію вони не могли отримати. Мабуть, тоді в них виникла ідея підставити.

Я не бачив, а вони сказали: «Це ваші гранати». З цього почалася карна справа

Любомир Ференс: Із повідомлень, які ми читали, у вас нібито знайшли дві гранати.

Ігор Козловський: 27-го вранці пройшла інформація, що підірвали пам’ятник Леніну. Вони начебто проводили рейд у цьому районі, де знаходиться пам’ятник, а я мешкав недалечко від площі. В цей день мене заарештували без ніяких звинувачень – просто опустили до підвалу. Я взагалі не знав, що відбувається. Коли вони прийшли через три дні й почали катування з мішком на голові, я нічого також не розумів.
У руки далі два циліндричні предмети і сказали: «Що це?». Я ж не бачив, і вони сказали: «Це ваші гранати». З цього почалася карна справа. 

Анастасія Багаліка: Коли люди звільняються з полону, про катування завжди говорять дуже обережно. Журналісти розуміють, що в полоні людям було дуже важко, дуже боляче і дуже страшно про це питати. Але все ж катування було?

Ігор Козловський: Спочатку було, коли я був у цьому підвалі перші дні. Потім вони почали ставитись до мене більш обережно.

Анастасія Багаліка: Коли вони зрозуміли, кого взяли?

Ігор Козловський: Мабуть, так.

Любомир Ференс: Це були місцеві?

Ігор Козловський: Я б не сказав, що це були місцеві. Але, по-перше, я не бачив їх.

Любомир Ференс: Але ви не могли розрізнити за мовою, за світоглядом?

Ігор Козловський: Під час катування один постійно кричав: «Это русский мир пришел». За інтонацією, за особливостями мови це немісцевий. 

Любомир Ференс: Я би хотів поставити питання, більш наближене до релігії. Що конфлікт на Донбасі змінив для релігійних людей?

Ігор Козловський: Якраз у мою карну справу вони включили статтю, яку я почав писати стосовно тих подій початку 2014-2015. Якраз там я починав аналізувати ці події, був перелік різних порушень свободи совісті. Це і захоплення молитовних будинків, тортури і катування, вбивства, зокрема і учасників молитовного марафону, який продовжувався до серпня 2014 року. Це було також включено в звинувачення, проаналізовано. Вони намагалися відшукати моменти екстремізму з мого боку. Але ж там були тільки факти.

 
Ми повинні з повагою ставитись до будь-якої душі, але коли є війна, ми повинні бути тими, хто захищає свою землю

Зараз ситуація змінилася. Люди пристосувалися до тих умов, в яких вони знаходяться. Багато релігійних діячів виїхало, але ті, які залишилися, пам’ятають радянські часи, коли було релігійне підпілля. Вони вміють пристосовуватись.

Хоча зараз можна бачити, що в представників «ДНР» з’явилася тенденція зробити так, як в Росії. Наприклад, якщо в Росії заборонили «Свідків Єгови», треба і нам заборонити; в Росії є федеральний список забороненої релігійної літератури – і ми будемо цей список використовувати, щоб забороняти й вилучати релігійну літературу, яка є тут. Є копіювання, віддзеркалення тієї ситуації, яка є в Росії – я б сказав, у більш примітивній формі.

Любомир Ференс: Ви бачили періоди комунізму, перебудови, розпаду Радянського Союзу. Як ви можете окреслити ситуацію в так званій «ДНР»?

Ігор Козловський: Це такий дуже своєрідний мікс.

Любомир Ференс: Це Росія?

Ігор Козловський: Я б сказав, це не Росія сучасна, це щось на зразок ерзац-Радянського Союзу в різні епохи – 1937, початок 50-х, елементи 70-тих. Я розумію, що ця мозаїка склалася в їхніх головах. Вони можуть і не пам’ятати ці періоди, знають з розповідей, із якоїсь ностальгії своїх батьків. Так вони вибудовують своєрідний феномен, який зараз там є. Це чудернацький феномен, але ж він і страшний. Якщо хтось із людей, які там є, буде мати свою особисту думку, вони зразу починають використовувати ті моменти, які були в 1937 році.

Українському суспільству треба єднатися, а владі – піднімати матеріальну частину нашого життя, щоб було з чим порівняти

Під час катування один постійно говорив, що «ми є послідовники НКВД, МГБ, КГБ – саме ці методи ми й використовуємо. Ми будемо викоріняти все українське, все, що так чи інакше буде мати свою думку». Переслідування за думку і є тим страшним, що є в цих системах, які там з’явилися. 

Любомир Ференс: В українському суспільстві досі ведеться дискусія, що робити з цими територіями, чи відрізати їх, чи все-таки боротися за уми. Що ви думаєте, чи потрібно боротися за уми цих людей?

Ігор Козловський: І за уми, й за душі. Безумовно. те, що Україна ніколи не відмовиться від території, – це зрозуміло. Це наша українська земля. Що стосується людей, то це громадяни України, які зараз мають свою думку. Треба на них впливати. Це інформація, це ті зв’язки, які є між людьми, які переїхали і які залишились – вони також повинні працювати, розмовляти, доносити свою думку. Повинен бути конструктивний діалог, без якого, думаю, ми просто не вийдемо з цієї ситуації.

Анастасія Багаліка: У полоні бойовики давали іншим ув’язненим із вами спілкуватись?

Ігор Козловський: Так. Ми ж знаходились в підвалах, потім – СІЗО, в камерах були. Коли запустили вниз у підвальне приміщення СІЗО – там маленькі камери на дві людини, також спілкувалися. Коли нас виводили, щоб подихати свіжим повітрям, теж спілкувалися.

Майже в будь-якому середовищі, де я знаходився, одразу переходили на проблеми душі. Були люди, які вважали себе мусульманами, – тоді я розмовляв із ними мовою Корану; якщо були люди, які стояли на позиціях буддизму, – розмовляв із ними мовою буддизму. Мене питали, чим я тримаюсь і чому в мене постійно спокійний і навіть оптимістичний настрій. І сьогодні я спілкувався з одним відомим пастором, і він також мені сказав, що такий настрій – це не наша прерогатива, а те, що дається нашій душі невидимими силами, які дають нам можливість витримати ці випробування. 

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.