Громадське радіо
У студії Анастасія Євдокимова, літературна менеджерка, кураторка поетичної програми «Книжкового Арсеналу», яка викладає у традиційній школі, та Олеся Мамчич, письменниця, яка працює з дітьми в альтернативному освітньому просторі «БеркоШко».
Василь Шандро: Останні кілька років ми дуже активно обговорюємо, що з Шевченка треба «знімати шапку» й так далі, а цього року я ловлю себе на думці, що, можливо, ці революційні гасла не такі вже актуальні. Зокрема йшлося про школу, де багато хто каже, що Шевченка якось не так викладають. У вас є досвід співпраці зі школярами, розкажіть про це.
Анастасія Євдокимова: Мені здається, ми вже нарешті починаємо «роздягати» Шевченка все більше та більше, позбуватися зайвого. Зараз настав час, коли потрібно все обґрунтовувати. Недостатньо сказати: «геній», «батько», «пророк».
Чому геній? Засобів, щоб це з’ясувати, є все більше й більше. Йдеться про Шевченка-художника, на якого можемо подивитися завдяки інтерактивним технологіям; ми можемо послухати, як різні музичні гурти інтерпретують Шевченка; можемо подивитися на Шевченка, як на хіпстера, якщо почитаємо його щоденник – щоденник типового міського денді.
Зважаючи на те, скільки в нас є ресурсів, щоб подивитися на нього інакше та розібратися, чому він геній, кому батько і де він пророк, у нас є для цього всі можливості.
Олеся Мамчич: Я взагалі в своєму викладацькому практикумі намагаюсь уникати слів «геній» чи «не геній» – діти самі мають дійти до думки. Я намагаюся їх познайомити. У Насті зараз дев’ятий клас і вона просто занурена в Шевченка, діти нашого експериментального проекту ростуть з ним від першого класу, і я щороку повертаюсь до цієї теми.
Я намагаюся зацікавити дуже по-різному. Наша школа в приватному секторі. Коли вони були малюки-першокласники, я знайшла набір чобіт для всіх дітей і сказала, що ми зробимо прогулянку: «Я буду наглядач, а ви – Тараси Шевченки».
Видали кожній дитині по маленькій книжечці і я сказала, що забороняю писати та малювати. Але завдання якраз у тому, щоб спробувати щось написати та намалювати.
Робила вигляд, що я наглядач, шикувала їх, інколи «засинала». Поки ми пройшли по колу, кожна дитина змогла щось замалювати. Зараз вони вже в сьомому класі, але цей досвід захалявної книжки досі пам’ятають.
Мені цікаво спробувати дуже нестандартно та емоційно подати цей матеріал, щоби з цією емоцією щось залишилось – емоційна пам’ять набагато сильніша.
Василь Шандро: Наскільки актуальна зараз термінологія «геній-пророк-батько», і якщо ви уникаєте її, чи не зустрічаєте опір старших колег?
Анастасія Євдокимова: Якщо Олеся бачить у темі Траса Шевченко широке поле для роботи та можливостей, пересічний вчитель звичайної української школи має програму.
Я сьогодні спеціально переглянула: від 23 до 25 уроків у дев’ятому класі потрібно вчити Тараса Шевченка. Це приблизно 12 тижнів. Більше двох місяців, коли йдеться про 2-4 великі тексти за раз, про обов’язкові тексти, які виносяться на ЗНО або для вивчення напам’ять. Це ще й термінологія, яка незрозуміла: хто такий кріпак, що таке Росія ХIX століття, чому він поїхав у Петербург і чому ж він писав російською, а чому писав там українською.
Є величезна потреба пояснювати, тлумачити кожне слово, читаючи Шевченка. Тут потрібно говорити про історію, поняття, показувати картинки, пояснюючи, що окремі слова означають.
Олеся в першому класі виводила дітей в поля, а в дев’ятому за тиждень ми робитимемо твіттер Шевченка. Намагатимемось в 140 символів вкласти історію Кобзаря як певного його періоду: яку би фотографію він запостив періоду «Трьох літ»; подорожуючи Україною, що би він про це написав, до кого заїжджаючи в гості.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.