У статті в «The Economist» перераховуються ті проблеми, які у нас сталися протягом минулого тижня — заяву Абрамавичуса, заяву у парламенті Юрія Луценка про те, що відбувається у нас в країні, про Кононенка і його стосунки з президентом, що вони знайомі ще з часів армії. Також йдеться про реакцію на все це Заходу, зокрема пані Лагард з МВФ, про ті гроші, які потрібні Україні, і найбільш цікавим є останній абзац, де транслітерацією написано «любі друзі», щоб усі звернули увагу, що існує якась кругова порука з реформами, тому що Порошенко був серед «любих друзі».
На цей раз сподівалися, що реальна робота з реформ почнеться восени, після місцевих виборів. Іноземні журналісти пишуть, що Яценюк зосередився на порятунку своєї роботи, а Порошенко ніяк не може вирішити проблему з генпрокурором, і його авторитет неухильно слабне. Останньою краплею, на думку багатьох активістів, стала ситуація з невідставкою Кононенка.
Ілона Довгань: Чому Порошенко, який за президентства Ющенка був у центрі корупційного скандалу, пов’язаного з Олександром Зінченком, знову наступає на ті ж граблі?
Олег Рибачук: Головних учасників (Порошенко, Третьяков, Мартиненко) цього скандалу нині «занесло» на гору. Ці «любі друзі» — це рімейк, очевидними є паралелі з 2004–2005 роками. Мене дратує, що в нас не хочуть бачити неминучу системну помилку, через яку регулярно повторюється криза влади. Це те, що в Україні насправді не відбувалося реформи урядування. Ви пам’ятаєте, як важко наша «проєвропейська» більшість приймала закон про перехід уряду на європейські стандарти?
Суть цього закону полягає в тому, щоб відмежувати базових бюрократів від впливу політиків, створити інститут державних секретарів, а головне — чітко вибудувати відповідальність гілок влади. А в нас немає чіткої вертикалі влади, у нас є влада зі сколіозом. Президент на горі й президентські чиновники на горі. Так і з’являється інститут «смотрящіх». І він можливий тільки тоді, коли немає чіткого розмежування й відповідальності влади. У нас вертикаль влади передбачає гарантію безкарності. Цю систему побудував ще Сталін.
Основна функція президента в успішних парламентських демократіях — наглядова, яка полягає в тому, що він має не допускати корупційних зрощень влади. Коли я очолював Адміністрацію президента, то дивувався, чому ми не маємо окремого закону про президента.
На це «любі друзі» говорили: «Ти що хочеш обмежити його вплив?» По факту нинішній президент сконцентрував владу не меншу, якщо й не більшу, ніж та, що була в Януковича. Він просто зробив це хитріше. Інститут президента у нас деструктивний, він конфліктує з іншими гілками влади.
Ілона Довгань: А ви давно бачилися з Порошенком?
Олег Рибачук: Я бачив його лише один раз з моменту обрання — на Ризькому саміті країн Східного партнерства. Під час тої зустрічі ми обмінялися ремарками. Зокрема, він, дивлячись на мене, сказав, що Рибачук добре пам’ятає, що таке бути віце-прем’єром без повноважень. На це я запитав про те, коли буде в Україні віце-прем’єр з повноваженнями. «Скоро», — сказав президент. «А точніше?», — спитав я. «Буквально йде рахунок на дні», — була відповідь. Тепер можете порахувати, скільки днів минуло з 24 травня.
Ілона Довгань: Як в такому разі демократизувати інститут президента в Україні?
Олег Рибачук: Потрібно, щоб українці вимагали. Це робиться через Конституцію.
Ілона Довгань: Тобто громадськість має вимагати, а парламент потім — виносити на обговорення й ухвалювати відповідні рішення.
Василь Шандро: Чи можемо ми назвати реформу МВС системною реформою поза персоналіями? Вона вдала?
Олег Рибачук: Ні, це такий собі острівок, що з’явився у нереформованому міністерстві та не визначає його політику. І Аваков не здатен реформувати МВС. Загалом, чекати від чиновників ініціатив не можна. Водночас, все буде інакше, якщо запрацює закон про електронне декларування, а мене переконали, що він буде. Там потрібно буде декларувати те, чим користуєшся.
Величезною помилкою Європи є те, що вона не змусила нас робити реформи так, як це відбувалося з поляками, румунами, болгарами. Європа не бачила нас у своєму колі, тому й вимог до нас не було. Тільки зараз вони змінили свій підхід, розуміючи, що ставки дуже високі, й наш успіх чи неуспіх повністю змінює систему безпеки в Європі.
Ілона Довгань: Чому за 25 років незалежності не можна було взяти за зразок закон тієї ж Польщі й підлаштувати під Україну? Чому все відбувається за якимось радянським рудиментом?
Олег Рибачук: Бо для тих країн, які кандидували, була навчальна програма, для нас же просто направляли радників, які майже ні на що не впливали. Коли я обурювався на це, то, приміром, Світовий банк, МВФ пояснювали, що не мають на це мандата. Водночас поляки й чехи щопівроку звітували як школярі про те, як із авторитарної системи роблять незалежний суд, некорумповану поліцію, приватизацію.
Ілона Довгань: І вони мали багато наглядачів із Євросоюзу, які відстежували кожен крок.
Василь Шандро: Чи буде відставка уряду, і чи є в цьому сенс? Чи це знову ж таки перестановки персоналій, які не змінюють систему?
Олег Рибачук: Нині відставка уряду не загрожує.
І ця ситуація небезпечна тим, що жодних висновків «любі друзі» не роблять.
Політичні гравці вищої ліги, як вони самі себе називають, мавпують комунікації радянських часів, коли влада просто інформувала. Так і нині в Україні посадовці просто маніпулюють словами замість того, щоб пояснити, що вони хочуть змінити.
Ілона Довгань: Ви пишете в колонці в «Новом времени» про те, що Мартиненко і без депутатського мандата буде впливати на «Енергоатом».
Олег Рибачук: Так, він має неформалізований статус «смотрящого». До того ж він головний фінансист партії Яценюка. Й коли останньому про це сказали, то він відповів, що я тут до чого, звертайтеся в прокуратуру. А для західного політика було б неприпустимим мати такий корупційний скандал.
Ілона Довгань: У нас часто хороші закони просто не виконуються. Не може бути так само й у випадку з системою, коли вже навіть не дублюватимуться повноваження, але людина все рівно виконуватиме їх так, як вважатиме за потрібне?
Олег Рибачук: Якщо вдатися до змін, то буде якийсь перехідний період, але знову ж показовим є те, як перебудувалися дуже схожі авторитарні системи у країнах-сусідів після того, як там ввели обов’язкові зміни.
Ілона Довгань: Що треба робити, щоб ми не стали на ті ж граблі, що й у 2005 році?
Олег Рибачук: Відбулася головна зміна, порівняно з 2005 роком — ми зрозуміли, що від нашої позиції залежить наше майбутнє. Хто, якщо не ми. Вся надія на нас. Якщо ми будемо контролювати владу, то все буде добре.