Інтелігенція недостатньо розмовляє з умовними виборцями Трампа, - Микола Рябчук

Оксфордський словник обрав прикметник «пост-правда» міжнародним словом 2016 року. Письменник, публіцист і президент українського ПЕН-Клубу Микола Рябчук вважає, що термін пішов із книги Пітера Померанцева про закулісний світ російської політики.

Тетяна Трощинська: Цей термін означає неправду, а чи щось глибше?

Микола Рябчук: Мабуть, цей термін походить від книжки Пітера Померанцева (ред. – «Нічого правдивого й усе можливе», видана в перекладі з англійської Андрія Бондара, видавництво УКУ), де він показує, що у сучасному світі правда стає не просто відносною, а не має ніякого значення. Медіа створюють абсолютно інший віртуальний світ, який дуже умовно співвідноситься із реальним світом. Якраз цим він пояснює силу російської пропаганди, яка не рахується із дійсністю і абсолютно вигадує якісь фіктивні події і речі. І їх зовсім не цікавлять спростування. Можеш спростовувати все, що завгодно, бо це забавно.

Василь Шандро: Хіба ми можемо говорити, що впродовж 20 століття поняття правди було аж так чітко визначене, і люди хотіли чути правду?

Микола Рябчук: Безумовно. Я дуже добре пам’ятаю радянську пропаганду. Вона все-таки дбала про якусь правдоподібність і вона дуже переживала, коли вдавалося щось серйозно спростувати. Тобто, вона маніпулювала фактами, але намагалася їх не вигадувати. Були дуже рідкісні випадки, коли вигадувалися зовсім із повітря якісь речі.

Тетяна Трощинська: У чому загроза тих вигаданих фактів? Куди ми потрапляємо?

Микола Рябчук: Думаю, що ми потрапляємо у світ умовного релятивізму, коли читач, слухач, глядач  не буде задаватися питанням, що таке правда, і чи вона існує. Тобто, підводять нас до ситуації абсолютного релятивізму, коли все це не має абсолютного значення, коли є цей суцільний розважальний простір, і нікого вона уже не повинна цікавити, та правда. Вона не має просто ніякого значення. Не повинно порушуватися саме питання, чи це правда, чи ні.

Василь Шандро: А чи йдеться про те, що у кожного своя правда?

Микола Рябчук: Я би сказав, що ще складніше, бо зникає саме поняття правди. Правда взагалі не є категорією, яка має стосунок до дискурсу, до новин, до інформації. Вона просто перестає бути категорією.

Тетяна Трощинська: Що ми можемо зробити, якщо хочемо, щоб не так було?

Микола Рябчук: Я вважаю, що дуже серйозним засобом проти цієї пост-правди є її пародіювання. Тобто, створення варіантів висміювання того самого.

На мій погляд абсолютно геніальним був мем про “жидобандерівців”. Ця формула була створена російською пропагандою та обернена проти неї.

Тетяна Трощинська: Ці речі, які ми висміюємо, є абсолютно нормальним. Але є інший момент, коли серйозні політичні гравці, які ухвалюють рішення на рівні парламенту, виходять на широкі екрани і маніпулюють цифрами, датами і своїми власними діями. Люди це не перевіряють. Тому лише висміювати їх недостатньо. Тут потрібні інші механізми.

Микола Рябчук: Але це уже інший простір. Він не так пропагандистський, як законодавчої діяльності чи суміжної законодавчої діяльності. Тут інші гравці, які повинні брати участь у тих дискусіях. Є альтернативні політики, які повинні дискутувати і заперечувати і, зрештою, є наша журналістська спільнота, яка повинна задавати незручні питання і вимагати відповіді.

Василь Шандро: У контексті цієї пост-правди. Кажуть, що це дуже добре спрацювало у передвиборчій кампанії Дональда Трампа. Він давав такі різні емоційні меседжі, які апелювали не до раціонального.

Микола Рябчук: Однією особливістю цієї пост-правди є те, що її творці можуть посилати абсолютно несумісні меседжі. Вони можуть посилати інформацію, яка абсолютно між собою не узгоджується. І це теж не має жодного значення.

І тут Україна теж не є винятком. Бо людина піддається маніпуляціям і слухає те, що хоче почути.

Я вважаю, що ми у таких ситуаціях, як-от у випадку Трампа, маємо говорити про відповідальність інтелігенції. Мабуть, ми недостатньо розмовляємо із тими іншими людьми, які мають інші погляди і по-іншому дивляться. Бо ми живемо у світі, який називається камерою відлуння. Живуть маси людей із поглядами, які не перетинаються між собою.

Василь Шандро: Ця пост-правда руйнує якісь стандарти і точки опори?

Микола Рябчук: Вона просто робить усе це неістотним. Вона відсуває усі ці речі набік. Основна ідея пост-правди – це показати, що усе – лайно, і усі ми в лайні. І вона говорить про те, що із цим не варто боротися.