Андрій Куликов: Видавництво «Дух і літера» скоро представить вашу з братом Анатолієм книжку «Про… і якомога коротше».
Євген Головаха: Першу нашу з братом фразу надрукували 1971 року у «Літературній газеті» у рубриці «фрази» на 16-й сторінці. Вона цензурувалася найменше, бо вважалася гумористично, легкою. Хоча фрази на ній друкували і достатньо серйозні. Перший афоризм був «Поэты гораздо больше пишут стихов, чем сжигают. Поистине вдохновение – редкий дар».
Я почав записувати афоризми з 16 років. Станом на зараз з першого блокноту я б майже нічого не відібрав. А тоді я не вагався і думав, що все, що написав, то все геніальне.
Андрій Куликов: З одного боку те, що вас друкували у «Літературній газеті» було честю і розвивало вашу популярність, з іншого – там друкувалися не зовсім відповідні радянському способу мислення, фрази, оповідання. Наскільки ви відчували на собі пильне око ідеологічних органів?
Євген Головаха: Такого не було, особисто з редакцією ми не контактували. Тоді панувала атмосфера веселого цинізму. Нас не цензурували, бо у тих фразах не було чого редагувати, вони ж короткі, декілька слів і все.
Андрій Куликов: Наприклад, «Інтелігент – людина, у якої мовчанка є ознакою незгоди».
Євген Головаха: Ні, такі вони не друкували. Все ж обирали нейтральні. Хоча багато афоризмів було на межі, адже це Езопівська мова.
Сергій Стуканов: Наведіть кілька прикладів афоризмів, які торкаються безпосередньо соцілогіологічної проблематики.
Євген Головаха: З «Альтернативного соціологічного словника»: інший – це той, кому випадає усе, на що заслуговував я; домашня праця – єдина сфера трудової діяльнсті у якій жінки страждають від безробіття набагато менше, ніж чоловіки.
Повну версію розмови дивіться у доданому відео файлі.