Громадське радіо
У студії «Громадського Радіо» Ігор Когут, директор програми USAID “РАДА: підзвітне, відповідальне, демократичне парламентське представництво”.
Тетяна Трощинська: Як цей рік завершився з точки зору результативності депутатів?
Ігор Когут: Я б не хотів акцентувати лише увагу на результативності роботи депутатів в аспекті законодавчої роботи. Бо ми докладаємо величезних зусиль, у тому числі матеріальних і наших експертних, для того, щоб довести суспільству, що у Верховної Ради є не тільки законодавча функція, але й низка інших.
У сфері ефективності законодавчої функції активно працює Громадянська мережа “ОПОРА”. Вони оцінювали результативність і ефективність законодавчої роботи.
Те, що ми робимо – промоція кращих практик парламентаризму, що включає у себе і представницьку функцію, і забезпечення контрольної функції за виконанням законодавства та використанням державних коштів.
Важливо користуватися цифрами. Але тут є спокуса дивитися скільки хто подав законопроектів і за що проголосував. Тому, коли є така математика – це зло. Хоч і не можна нівелювати участь. Бо є депутати, які в принципі ніколи не ініціювали законопроектів і навіть не подавали запиту.
Тетяна Трощинська: Але як тоді оцінювати роботу парламенту?
Ігор Когут: Парламент – це не тільки законодавчий орган. Він представляє інтереси виборців. Краще інколи голосувати, виходячи із розуміння інтересу твого виборчого округу, чи тих людей, котрі тебе підтримують, чи тих людей із якими ти встановлюєш комунікацію. Бо звітування перед людьми, зустрічі, прийом виборців – обов’язкове згідно статусу народного депутата. Можливо, це є більш потрібний формат, ніж ініціювати законопроекти, які, можливо, не несуть значимості.
Ми всі дуже часто нарікаємо на те, що депутати мало працюють. Звісно, що професійна етика парламентаря передбачає участь у пленарних засіданнях та роботу у комітетах. Але окрім того, у них є зустрічі із людьми, робота із журналістами, міжпарламентська діяльність. Для цього теж потрібен час.
Тетяна Трощинська: Якраз парламент оцінюють у публічному просторі за присутність: натискав на кнопку, чи ні, був на сесії, чи ні. І це обговорюється людьми. Це не зовсім адекватно, на вашу думку?
Ігор Когут: Я вважаю, що це адекватно. Тут потрібно вміння розподілити увагу і час. Не можна собі дозволити нехтувати відвідуванням робочого місця, маючи народну довіру.
Василь Шандро: Якщо порівняти умовного фермера із Канзасу (ред. – штат центральної частини США) та умовного черкаського фермера, чим принципово відрізняється вплив одного і другого на законодавчу владу та владу в принципі? Наприклад, створили електронні декларації, але це не дає жодних важелів впливу для суспільства. Чи, можливо, ці важелі не мають особливого запиту у суспільстві?
Ігор Когут: Мені здається, запит у суспільства є доволі своєрідний. Воно хоче більше провокації, зіткнення інтересів, і не тільки в дебатах. Мало хто хоче працювати у системі раціональних аргументів. Є прошарок експертів, які можуть щось галузево пояснити.
Є депутати, яких просять щось пояснити. Тут мені здається, що культура нашого спілкування, співпраця із медіа, створює із народних депутатів України всезнайків. Тобто, вони повинні відповідати на будь-які запитання, приходячи у ефіри мають відповідати і на питання гуманітарної політики, і освіти.
Тетяна Трощинська: Але вони не готові сказати, що це не їхня сфера відповідальності.
Ігор Когут: Звичайно. Це велика праця – підготовка до ефірів. І за цим стоїть велика праця команди.
Є одна маленька вада, коли фракції дають просто інструктаж хто як має проголосувати.
Так депутата часто роблять рупором політичної позиції.
Тетяна Трощинська: Для виборця важливо розуміти те, що каже депутат і хто стоїть за цією позицією.
Ігор Когут: Ви мене наштовхнули на думку про медіаграмотність, коли деякі медіа вчать свою аудиторію. Було б добре запропонувати для українців систему політграмотності. Адже політики говорять гарно і емоційно, тобто, займаються популізмом, а не раціональними поясненнями. Політграмотність є важливим елементом громадянського суспільства.
Коли ми працюємо у режимі тренінгів із командами депутатів, де ми вчимо вести прийом громадян і оформляти запити, то вони дуже часто скаржаться, що люди просять допомогти фінансово. І тут варто повернутися до політграмтності. Бо у цій економічній ситуації дуже важко пояснити людям, що у парламенту є інші інструменти впливу на економічну ситуацію і статки громадян. Але людям це не хочеться чути.
Василь Шандро: Український парламент є прозорим? Він менш прозорий, ніж інші?
Ігор Когут: Ви знаєте, ми надто прозорі. Ми створюємо нові ресурси, нові елементи електронного парламенту. Ми запустили ресурс коментування законопроектів, але хто це буде коментувати? Ми навіть запустили відеострімінг.
Василь Шандро: Чи повинні платники податків, окрім того, що утримувати нардепів, утримувати ще якусь активну частину громадян, які були б такими контролерами над парламентарями?
Ігор Когут: Закордоном громадянське суспільство так і живе. Вони мобілізують ресурси для цього. Знову ж, представляючи інтерес тих самих платників податків. Ви кажете, а навіщо платникам податків два представницькі інтереси? Бо один є політичний. Але ще із часів Платона у політиків є здатність псуватися. І для цього формується багато запобіжників. Перший – це опозиція у парламенті. Але є проблема у тому, що вони не можуть перевести цю дискусію у раціональне русло.
Тетяна Трощинська: Може, тому що це ще досі боротьба за ресурси?
Ігор Когут: Це і низький експертний потенціал, і компетенція низька. У парламент повинні приходити представники партійних середовищ. Але партії повинні бути рекрутинговим агентством, яке рекрутує кращих. Або їх навчити. У даному випадку партія має бути таким тренінговим центром, де можна буде подивитись, хто може бути у міністерстві, чи працювати депутатом місцевої ради. Це важлива функція партії: розсортувати людей відповідно до їх здатностей.