Юрій Макаров: Чи має цей відхід Фіделя Кастро практичне значення, а не тільки символічне?
Олексій Гарань: Зараз влада належала його братові. Очевидно, що потім на зміну династії Кастро прийде нове покоління. Однак ми вже зараз бачимо тенденції лібералізації на Кубі.
Мабуть, керівництво прагне приблизно того шляху, яким пішов Китай, В’єтнам, тобто поступова лібералізація при збереженні важелів впливу у руках комуністичної партії.
Проте на Кубі створити китайську модель буде важче, тому що багато кубинців із ризиком для життя проголосували проти цієї моделі, емігрували до США і знають, що таке жити за ринкової економіки і в умовах свободи.
Вплив США зараз там буде м’якшим — вони зняли ембарго, і це, ймовірно, призведе до демонтажу радянської моделі соціалізму, яка була на Кубі.
Юрій Макаров: Чи можна очікувати, що емігранти з Куби, люди, які «заразилися» американською цивілізацією, приїдуть сіяти її вдома?
Олексій Гарань: Думаю, будуть тісніші економічні зв’язки, кубинці вкладатимуть у бізнес на Кубі. У нас був споріднений приклад — влада сандіністів у Нікарагуа. Вони за допомогою Куби й СРСР прийшли до влади, а потім де-факто продовжилася громадянська війна.
Вихід було знайдено у тому, що сандіністи перейшли до парламентської демократії, легалізували контрас. Почалися демократичні правила гри, які за певних умов дозволили сандіністам залишитися при владі. Герой революції Ортега і його брат — найпотужніший клан, контрреволюціонери, до яких сильна опозиція.
Кастро і те обговорення, що є — це не те, що буде з Кубою, а що сталося з Кубою. Людина, яка є романтиком, яка боролась проти диктатора, встановила набагато жорсткішу диктатуру.
Люди «проголосували ногами», тікаючи з Куби. Це показало повну неефективність радянської моделі на Кубі і ту небезпеку, яка часто була з революціонерами, що ішли з гарними гаслами проти кривавих диктаторів, а потім самі ставали ними.
Юрій Макаров: Як відбувається ця метаморфоза з людьми, які приходять з добрими гаслами і добрими намірами, а натомість самі стають монстрами?
Денис Пілаш: Багато залежить від контексту. У Чилі Сальвадор Альєнде прийшов до влади парламентським шляхом, а був скинутий військовим. Була низка президентів у 50-х, яких скидали. Для Латинської Америки характерною була ситуація, коли демократично обраних лівіших президентів скидали військові.
Можливо, саме тому там почався «лівий поворот». Але для всіх цих процесів Кубинська революція була зв’язковою ланкою.
Юрій Макаров: А що може запропонувати ліва модель сьогодні? Вона не є застарілою?
Денис Пілаш: Я не захищаю авторитарний характер режиму на Кубі, але поруч з Канадою, Куба має найкращу медицину в Західний півкулі.
Те, що кубинська модель стала такою жорсткою, результат у тому числі не надто розумної політики США, які кинули Кубу в обійми СРСР.
Ми маємо щось подібне із Кубою у плані міжнародних відносин: є сильний агресивний сусід, який контролює економіку, якого намагаються спинити, але у нього є військова база на території країни і він не зупиняється перед військовим втручанням.
Тому потрібно вивчати ті здобутки і ті жахіття, що відбулись на Кубі, тому що у нас є спільні риси.