Громадське радіо
Анастасія Багаліка: Що демонструють події, які відбувалися минулого тижня у парламенті?
Сергій Дацюк: Напруження між урядом, парламентом і Президентом не було і досі немає. Є напруження у самому парламенті і це пов’язано із тим, що тільки частина депутатів приймає і вважає важливими нагальні у суспільстві проблеми — недовіра до уряду, до темпів реформ та намагання Президента вирішити процес війни дипломатичним шляхом. Ось ці речі викликають напруження і у суспільстві.
Зараз спостерігаємо за тим, як у парламенті обговорюють шляхи виходу із політичної кризи. А головне питання — чи вирішує це кризу довіри до парламенту, уряду, Президента.
Лариса Денисенко: На скільки все це може затягнутися?
Сергій Дацюк: Це залежить від того, яку концепцію ми приймаємо. До прикладу, є концепція Лещенка, що все, що відбувається — змова. Є концепція Юлії Мостової, що Президент програв, що він — маріонетка, якою маніпулюють.
В першому концепті — змови — вирішення немає, тільки парламентські вибори. Якщо ми приймаємо другий концепт — тоді мова йде про те, що криза є більш глибокою всередині керівного класу. Тоді потрібні, в тому числі, і президентські перевибори.
Що зможе змінити цю ситуацію? Як завжди, суб’єкти змін знаходяться поза громадою. Перевибори у нашій традиції можливі тільки за згодою тих, кого збираються переобирати. У нас немає ні закону про імпічмент, ні про відставку парламенту. Я так розумію, що самі депутати зацікавлені у тому, що немає ніякого регулювання і можна трактувати все як заманеться.
Тобто, суб’єкт, який може призвести до радикальних змін — диктат міжнародних сил (щось на зразок шантажу МВФ, виступу США чи Європи) і Росія, яка може скористатися кризою та загострити ситуацію на Сході. Ці дві обставини можуть призвести до змін, тому що громада не готова до радикальних кроків.
Виявилося, що за два роки не прийшли до влади нові політичні сили, які були б не просто активними, але й організованими та бачили концептуальну реалізацію напрацьованих ідей. У керівної верхівки, яку маємо сьогодні, немає відчуття загрози.
У нас був вибір моделей вирішення ситуації — коштом статків олігархів або ж коштом громади. Ми вибрали другий шлях — шлях масового зубожіння. Цей варіант для керівної верхівки був легшим, аніж вимагати щось від олігархів.
Слухачка: Ви говорите про саботаж, але саботувати ж нічого. Влада продовжує наживатися на тих самих схемах. Питання в тому, хто буде більше нас грабувати.
Сергій Дацюк: Саботаж є, дійсно, там, де процес йде, а хтось його саботує. Так от, проблема не в тому, що ці процеси не відбуваються. Вони є, однак їх до відома громадян не донесено. Громадяни навіть не знають про напрацьовані системні концепти, адже уряд на самому початку їх саботує.
Анастасія Багаліка: Якими можуть бути механізми подолання кризи довіри?
Сергій Дацюк: Кожен із нас приймає рішення вірити в те, що керівний клас здатен до реформ ( і тоді виникають питання, як це зробити, за який період…), або не вірити. Тоді питання ставиться по-іншому: як громада може натиснути, що можна зробити, як контролювати ці процеси. Все залежить від того, яке питання поставити. Про це треба говорити. Я дуже сумніваюсь, що правлячий клас здатен до обговорень та здійснення реформ.