Фото: Громадське радіо
«Я звернувся до того пана, який працював в історичному музеї в Москві, і сказав, що хочу подивитися українські рукописи і мініатюри, попросив показати. Він мені відповів: «Дима, у нас ничего украинского нет». Я запитав про Львівське Євангеліє. А він: «А Львов не русский город?». Я онімів», — розповідає мистецтвознавець Дмитро Степовик.
З ним і правницею Анастасією Івановою обговорюємо ситуацію щодо Комісії з повернення в Україну культурних цінностей.
Наталя Соколенко: Наскільки реалістично зараз говорити про повернення історико-культурних скарбів української церкви з Росії чи з Польщі? Що спонукало провести круглий стіл з цього приводу?
Дмитро Степовик: Мені здається, що мова йде про відновлення Комісії з повернення в Україну культурних цінностей, яка вже 15 років не працює. Її очолював мій колега з Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України Олександр Федорук. Потім я запитав Олеся, що сталося. Він відповів, що відбулися скорочення, оптимізація, тому вона перестала існувати. Зараз постає питання відновлення цієї комісії.
Україна фундаментально пограбована в цьому відношенні. Я трошки песимістично дивлюся на те, чи будуть повернуті пам’ятки. При відбудові Михайлівського Золотоверхого собору 18 років тому були м’якші відносини з РФ, ми повернули малесенькі фрагменти. Вони тоді під виглядом виставки в 30-і роки, коли руйнували Михайлівський собор, взяли одну з найкращих мозаїк, яка говорила про стиль Київської Русі, який відрізняється від стилю візантинізму. Цю мозаїку святого Дмитрія Солонського ми хотіли повернути. Ми відтворили всі мозаїки, які були. Нам повернули такі фрагменти, які вміщуються на долоні. Про монументальне мистецтво не можна судити по таких фрагментах.
Мої і кандидатська, і докторська були про українську гравюру XVII століття. Мене цікавило, чому 1718 року спалили лавру. Я знав, що деякі відбитки знаходяться поза межами України. З Польщі я дістав потрібні зразки. Вони добре до цього поставилися, а у Москві було інше. Я звернувся до того пана, який працював в історичному музеї, він любив український хліб і горілку. Ми вважали, що вони наші приятелі. Я сказав, що хочу подивитися українські рукописи і мініатюри, попросив показати. Він мені відповів: «Дима, у нас ничего украинского нет». Я запитав про Львівське Євангеліє. А він: «А Львов не русский город?». Я онімів.
Анастасія Іванова: В 1992 році була створена та діяла Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей. Вона діяла доволі ефективно завдяки фаховому складу. Однак під час режиму Януковича її повноваження були урізані, передані комітету в складі Мінкульту. Поступово залишилося «переміщення» культурних цінностей. Поступово і цей пункт зник. Наразі цими питаннями опікуються в Міністерстві культури. Сьогодні це чи не одна людина.
Андрій Куликов: Якщо комісія буде відновлена, які вона буде мати статус, повноваження?
Анастасія Іванова: Законодавство існує, воно допомагає створити певну тверду позицію для переговорників, але більшість того, що було повернуто, повернули суто дипломатичним шляхом. Сьогодні все, що робиться, роблять фактично ентузіасти своєї справи.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.