«Громадське радіо»
Мирослав Маринович написав листа до керівниківУГКЦ з проханням втрутитися в цю ситуацію і припинити кампанію проти УКУ. Цей лист потрапив у медіа. Коментує дану подію Євген Глібовицький, учасник Нестрівської групи, гостьовий лектор Українського Католицького Університету.
Євген Глібовицький: Мирослав Маринович — це легенда, людина, яка пройшла ГУЛАГ і радянські табори, будучи політв’язнем. Після розпаду Радянського союзу він багато років віддав намаганням зблизити світські позиції і греко-католицькі. В його віданні, як віце-ректора УКУ, знаходиться питання значущості УКУ, відповідно він підняв питання про місію.
Зараз стається феномен, коли в країні відбуваються важливі перетворення, і раптом з’являються гравці, які намагаються ці перетворення торпедувати не тому, що ці перетворення їм опонують, а тому що відчувають, що вони є недостатньо радикальні.
Ми пам’ятаємо, що на Майдані були люди, які відчували, що ненасильницький спротив недостатньо ефективний.
В Україні сталася одна серйозна зміна: ті, хто були антагоністами — українці і росіяни, люди з заходу і сходу, консерватори і ліберали — пішли в спільній колоні за реформи. Та ми бачимо, що з обох боків є невеликі групи, яких процес реформ не влаштовує, вони намагаються їх торпедувати, фактично відкидаючи нас назад.
Наразі нам дуже потрібна платформа, де можуть інтегруватися різні точки зору і різні підходи. І це є маленький символ для всієї країни: не може бути вся країна, як Галичина чи Донбас. Якщо ми хочемо жити в одній спільній країні, ми мусимо визнати, що ми є різні. І ми різні можемо вжитися разом.
Це, приблизно та ідея, яка стоїть за Українським Католицьким Університетом. Вона опинилась під загрозою, тому Мирослав Маринович написав цього листа.
Насправді, досить часто в момент, коли потрібен компроміс між різними сторонами заради чогось більшого, якісь сторони, переважно по краях, кажуть, що їх влаштовує тільки власна позиція.
Наталя Соколенко: Як виходити з цієї ситуації? Як виростити цю нову культура взаєморозуміння?
Євген Глібовицький: Мені здається, що проблема не в тому, що хтось не вміє виховано донести свою точку зору, а втому, що значна частина українців намагається думати тільки про свій вузький інтерес. І якщо ми будемо так думати і забувати, що поряд із нами є такі самі українці, які мають такі самі права, як і ми, то ми в той момент розділимося і будемо слабкими.
Маринович каже, що це є рання ознака того, що ми зараз ослабнемо, а ми не маємо права цього робити, ми не можемо нищити спільну інфраструктуру, тобто умовну площу, на якій ми всі зустрічаємось.
Для Львову закриття УКУ чи його ослаблення — це те саме, що в Києві перекопати Майдан Незалежності.
Дмитро Тузов: Чи реалістична зараз закриття УКУ, і який вплив має УГКЦ на цей навчальний заклад?
Євген Глібовицький: Я думаю, що сценарій закриття не є реалістичним, але реалістичним є сценарій, при якому ті чи інші групи будуть мати більше впливу всередині. І тут питання в ослабленні і втраті довіри, і це дуже важливо.
Український Католицький Університет — є дуже дорослою і спроможною інституцією з високим рівнем готовності адаптуватися до сучасних умов. Це — університет, який запускає сучасні програми, це — університет з дуже сильною бізнес-школою, зі школою для управління громадських організацій, з сильними історичними дисциплінами тощо. Він академічну якість ставить на пріоритетне місце.
Але я б не сказав, що є загроза навчальному процесу, вона існує для суспільної ролі, яку відіграє університет.
Наталя Соколенко: Що робити, щоб пройти цю кризу?
Євген Глібовицький: Ми говоримо, що цей конфлікт є маленький зліпок того, що відбувається в країні. Ми маємо не закривати вуха один до одного, а бути готовими раціонально дискутувати. Раніше розмови між тими середовищами, про які писав Маринович не були дискусіями, це був монолог.
Смертні люди не можуть претендувати на єдину правильну інтерпретацію істини. В релігійних колах це особливо важливий чинник.
УКУ — університет, де, наприклад, серед релігійних дисциплін, викладається критичне мислення. А елементи критичного мислення дуже важливі в дискурсі, який дозволить розв’язати цю і багато інших українських проблем.
Наталя Соколенко: Лист Мирослава Мариновича до греко-католицької церкви був оприлюднений без його згоди. Як з цієї ситуації можна вийти?
Євген Глібовицький: Я не знаю, чи цей лист писався як приватний, чи з усвідомленням того, що він може стати публічним. Але є цікава католицька традиція, яка говорить, що якщо тобі щось не подобається в комусь іншому, спочатку говори це в чотири ока. Якщо ситуація не зміниться, говориш в ближньому колі, і пізніше, якщо результату немає, здіймаєш загальний шум. Іншими словами, католицька традиція дебатів каже: не кричати «зрада» одразу.