Громадське радіо
У студії Ірма Вітовська — акторка театру і кіно
Наталя Соколенко: Ірмо, розкажіть, чому ви взялися за моновиставу про Мерілін Монро?
Ірма Вітовська: Ця п’єса лежить в мене вже досить давно, але все відкладалася до роботи. Автор Дімітрій Христов, болгарин, прилітає 21-го червня на прем’єру. Він писав п’єсу за спогадами її сучасників, за версіями її щоденників, збирав цей персонаж. І коли ми прочитали п’єсу з режисером Юлією Маслак, мене вона зацікавила. Хоча я ніколи не мріяла зіграти Мерілін Монро і ніколи не була її фанатом.
І все ж є тут одна важлива річ — це персонаж заручника образу, де є людина, а де є образ? І це мене зачепило. І чим більше я цікавилася долею цієї жінки, мені стає навпаки її шкода. Я дізналася про її дитячі травми, психологічні проблеми, які тягнуться з дитинства. Це усиновлення, потрапляння у притулок, підсвідомий пошук тата, намагання бути улюбленою, щоб її більше нікуди не здавали, ні до яких притулків. Виявилося, що вона зовсім не маскультовий персонаж.
Наталя Соколенко: Назвіть дві-три відмінності між тим, якою її уявляє мас-медіа, і якою вона була насправді людиною.
Ірма Вітовська: Наприклад, мені подобається її фраза: «Я помітила, що люди без власних переконань зручніші». Тобто пристосуванцем бути легко. Така харизма, як у Мерілін не могла бути на кілька діб. В неї була довга дружба з людьми, які займалися освітою, і думаю, їм було цікаво з цією особистістю. В ті часи Америка була не такою, якою ми знаємо її зараз — відкритою, а більш консервативною. І Мерілін робила досить революційні, провокаційні кроки. Їй не дали, так само як і Чарлі Чапліну, вийти за межі свого образу. Хоча з біографічних даних ми знаємо, що вона спробувала відкрити виробничу компанію. В неї була хороша акторська школа, хоча на екрані ми бачимо її заштампований образ.
Наталя Соколенко: Ви сказали, що є відмінність між людиною та образом. Ви в Україні відома акторка і театральна, і у кіно. Чи відчуваєте ви, що мас-медіа передають вас трошки не так, як людину?
Ірма Вітовська: Коли мені принесли цю п’єсу у 2009 році, то відчувала певну проблему через сітком («Леся+Рома» — авт.), тобто десь там мене і зачепила ця проблема. Захотілося скинути це все. Зараз я насолоджуюся різними театральними роботами, але заручник мас-культу — це трагедія не тільки цієї особистості, просто про неї ми більше знаємо. Там ще хороша історія про споживацтво. Споживач дуже грубий у свої бажаннях. Як тільки він отримує від тебе все, ти йому вже більше не потрібен. А більшість публіки є такою, а від неї залежить касовий успіх, тому навіть критика намагається їй угодити.
Наталя Соколенко: Де і коли відбудеться ця вистава?
Ірма Вітовська: Ми вже показали її у Києві. Була швидкоплинна прем’єра, бо мали свою виробничу затримку. А в Одесі та Івано-Франківську, думаю, ця вистава набиратиме обертів. У нас працює живий джаз-бенд, працює візуалізація, тому досить складна вистава технологічно. Вистава потребує росту, але це хороший і якісний матеріал.