На зв’язку — Василь Овсієнко, український громадський діяч, політв’язень, член Української Гельсінської Групи.
Ірина Соломко: Пане Василю, яким ви запам’ятаєте Леся Танюка?
Василь Овсієнко: Місяць тому 16 лютого Лесь Танюк приїздив до Музею шістдесятництва, бо його треба рятувати. Він був такий хворий та слабкий, але все ж приїхав, щоб підтримати Музей.
Ця людина буде незабутньою в нашій історії. Він був шістдесятником та депутатом 5 скликань, очолював комісію з питань культури.
Хотів би розповісти про нього трохи глибше. Лесь Танюк народився у 1938 році, коли мами виношували українських дисидентів — Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола. Під час війни сім’ю Леся вивезли до Німеччини. Він був у концтаборі, а тому коли вони повернулися до Києва, їм не дозволили жити там жити. Сім’я змушена була поїхати до Луцька, звідки родом батько Танюка.
Однак Лесеві все ж вдалося вступити до Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. І йому шалено пощастило — потрапив на курс до Мар’яна Крушельницького.
Справжня діяльність Леся Танюка розпочалася з Клубу творчої молоді у 1959 – 1960 роках. Там гуртувалася молодь, проводилися літературні вечори, влаштовувалися виставки, діяло декілька секцій: кіно, театр, література. І президентом цього Клубу був сам Лесь Танюк. Влада швидко зрозуміла, що діяльність цього осередку виходить за межі дозволеного і Леся Танюка було усунуто із посади. Проте він продовжував свою активну діяльність: їздив Україною, влаштовував вистави.
Ірина Соломко: Де можна буде попрощатися та віддати шану Лесеві Танюку?
Василь Овсієнко: Поховання буде здійснюватися із Клубу Кабінету Міністрів 22 березня.