Лояльних до України іноземних журналістів оголосили ворогами, — О. Романюк

Українське законодавство такі дії називає злочином, а саме порушенням Закону «Про захист персональних даних». Однак реакція на цю ситуацію навіть серед самих журналістів дуже різниться.

З нами на зв’язку журналістка Катерина Сергацкова з «Української Правди», яка працювала на території  так званих «ДНР» та «ЛНР».

Наталя Соколенко: Ваше ставлення до того, що сталося.

Катерина Сергацкова: Я считаю, что это попытка установления контроля над журналистами. Посыл у Геращенка и «Миротворцев» был такой: поскольку было аккредитовано более 5 тыс. журналистов — это значит что они сотрудничали с террористами и вот поэтому нужно контролировать эту всю ситуацию. Это можно расценивать как первый шаг к цензуре.

Наталя Соколенко: В чому небезпека інформації, яку діставали журналісти в такий спосіб — через акредитацію в так званих «ДНР» та «ЛНР» — для української влади? Чи, принаймні, тієї її частини, яку представляє народний депутат Антон Геращенко?

Катерина Сергацкова: Я более полугода провела на оккупированных территориях и я одна из немногих, кто мог доносить происходящее там для украинской прессы. Наверное, это такая глобальная тема, которая касается развенчания мифов. Украинское общество привыкло воспринимать мифы о Донбассе как должное и это часть украинской пропаганды. А правда всегда неудобна и опасна для всех сторон. Думаю, это попытка запретить журналистам работать на этих территориях для того, чтобы они не смогли говорить не только о проблемах оккупированных территорий, но и всей Украины, и не «дискредитировали» ее перед мировой общественностью.

Наталя Соколенко: Віталій Портников сказав, що українські журналісти не мали ніякого морального права акредитовуватися у так званих «ДНР» та «ЛНР». І наводить приклад Ізраїлю. Як ви ставитеся до такого порівняння?

Катерина Сергацкова: Я знаю журналистов, которые работали на обеих территориях — и в Израиле, и в Палестине. Это не значит работать на какую-то конкретную сторону. Неправильно воспринимать журналиста как человека, который должен освещать конфликт только с одной стороны — это неправильно, неграмотно.

Андрій Гарасим: Як би ви прокоментували заяву МВС, зокрема його речника Андрія Шевченка?

Катерина Сергацкова: Я не видела этого заявления, поэтому не могу комментировать. Я знаю, что Генпрокуратура открыла уголовное дело по нашему коллективному заявлению. И это сигнал того, что может быть мы добьемся справедливости в этой ситуации.

Андрій Гарасим: Хто виступає відповідачем у цій справі?

Катерина Сергацкова: По идее, сайт «Миротворец» должен выступать ответчиком в суде.

До розмови долучається Оксана Романюк голова Інституту масової інформації та представниця організації «Репортери без кордонів».

Андрій Гарасим: Чи володієте ви інформацією з приводу реакції міжнародних журналістських спільнот на ці події? Чи були якісь офіційні заяви?

Оксана Романюк: Так, наскільки мені відомо вже були заяви різних міжнародних організацій — від європейських «Репортерів без кордонів», Американсього комітету з питань захисту прав журналістів. Також готується реакція різних закордонних ЗМІ, які обдумовують, чи їм звертатися до суду чи просто обмежитись ротацією своїх журналістів і таким чином гарантувати їх безпеку.Наша Генпрокуратура порушила справу за фактом перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Я думаю, що цілком реально провести розслідування і вирішити цю ситуацію в законодавчому полі. Найбільше від зливу інформації постраждали закордонні журналісти, які ставилися до України цілком лояльно і ризикували життям задля фіксування фактів присутності російських військових там і т.п.

Ми два роки працювали над запрошеннями сюди іноземних кореспондентів, міжнародних агенцій, щоб вони передавали інформацію про те, що відбувається в Україні. І зараз всіх цих людей просто оголосили ворогами України.

Андрій Гарасим: А чи є факти фізичних погроз журналістам внаслідок оприлюднення цих даних?

Оксана Романюк: Так, вже вчора навіть у коментарях до посту пана Геращенка хвалился один одному люди, що вони вже почали погрожувати журналістам. Сьогодні ми маємо не публічну інформацію про те, що журналісти отримували погрози, але є й публічні заяви — наприклад, фрілансера Романа Степановича.

Я сама сьогодні отримала десяток листів і від тієї сторони, яка звинувачує мене у моїй заяві стосовно 80 журналістів, які були заручниками у 2014 році; і від нашої сторони. Я впевнена, що від цього може постраждати багато журналістів.

Сьогодні до нас зверталися знімальні групи іноземних телеканалів: вони перебувають наразі у Києві і не знають, що їм робити — чи можна рухатися в зону АТО, чи це небезпечно. Суть навіть не в оприлюдненні  їх приватних даних, а в тому, що їх заклеймили як колаборантів.