Громадське радіо
До розмови долучається також координаторка проекту Twinning, який здійснюється разом із офісом омбудсмена України, Аушра Раулічкайте.
Андрій Куликов: Що ви знаєте про потенціал українсько-литовської співпраці у правовій сфері?
Дайнюс Жалімас: Після Майдану Конституційний суд України був вперше перезавантажений. І тоді був наш перший візит до України.
Ми почали працювати у декількох напрямках. Перше, це так званий батумський процес. У 2015 році в Батумі була європейська конференція конституційних судів, де ми намагались засудити російський Конституційний суд за те, що він зробив щодо України. Адже без рішення російського Конституційного суду анексія Криму юридично не відбулася б. Тепер відповідальність за наслідки на 19-х членах російського Конституційного суду, який приймав рішення. Не багато знайшлось сміливих судів, але Україна, Литва, Польща, Грузія, Молдова, Азербайджан і Кіпр підписали цю заяву.
Потім ми створили у форматі конституційних судів чотирьохсторонню асоціацію: Литва, як член ЄС, і три країни східного партнерства (Україна, Молдова, Грузія). Ми щороку збираємося, робимо форуми і ділимось досвідом. Сподіваємося, що у цьому сенсі ми здатні допомогти як Україні, так Молдові та Грузії на шляху до європейської інтеграції. Але це не одностороння допомога. Для нас це також корисно.
Андрій Куликов: Мене вразило, як ви розповіли історію про осуд дій Конституційного суду РФ. Зокрема, що наслідки від анексії Криму тепер на совісті людей із Конституційного суду РФ, які приймали це рішення. Наскільки совість присутня у роботі Конституційного суду Литви?
Дайнюс Жалімас: Вона повинна бути. Це проявляється у тому, наскільки судді рішуче налаштовані. Чи справді вони захищають верховенство права і конституційні цінності. У цьому і є совість. Якщо людина справді виконує свої обов’язки добросовісно, тоді все буде гаразд. В Росії совість, можливо, колись була присутня.
Андрій Куликов: Як вам часто доводиться приймати рішення, коли у вас є сумніви у тому, чи це по совісті, чи це по праву?
Дайнюс Жалімас: Совість із правом взагалі не повинна вступати у конфлікт. Конституційний суд здійснює правосуддя. Це не тільки буквальне застосування права. Ми повинні застосувати право до певної ситуації. І зробити це так добросовісно, щоб це виглядало і було справедливо. Ми повинні звершувати справедливість, а не тільки застосовувати букву права. Цим і відрізняється європейський підхід від того, що ми маємо у Росії та деяких інших пострадянських країнах.
Ми маємо право зробити висновок, що певний закон суперечить Конституції, але потім пояснюємо як правильно потрібно приймати це рішення. Суддя – це не сліпий послідовник закону. Він також повинен відчувати, чи це справедливо і добросовісно.
Ірина Соломко: Наскільки мені відомо, ефективність українського Конституційного суду вкрай низька. Може розглядатися одна справа на рік, і на це витрачаються величезні кошти.
Були великі сподівання на нову судову реформу та зміни до Конституції. Навіть є уже новий законопроект, який не дає менше заангажованості суддям, а навпаки. Що можете сказати про нього?
Дайнюс Жалімас: З одного боку, цей законопроект є необхідним, бо відбувається судова реформа. Те, що ви зараз вводите, Литва тільки збирається зробити. Я маю на увазі індивідуальну конституційну скаргу. Як мінімум для цього потрібен закон. Це розширює можливості захисту прав людини насправді.
Щодо зауважень, то ми даємо рекомендації разом із Аушрою. Ми сподіваємося, що якось можна обмежити у часовому просторі розгляд справ Конституційним судом. Можливо, можна зробити окремий пріоритет справ. Наприклад, якщо це справи, відповідно до яких поступають надто багато скарг, якщо це системне явище, чи звертається омбудсмен – такі справи можна ставити поза чергою.
Інші проблеми нам також знайомі. Я розумію, що суди заслуговують багато і часто обґрунтовану критику. Але певною мірою міжнародна співпраця дає про себе знати. Насправді на КСУ здійснюється багато впливу від Європейського Союзу.
Андрій Куликов: Яких помилок найчастіше допускаються українці, коли намагаються перейняти литовський досвід?
Аушра Раулічкайте: Я не можу сказати, що це помилки. Будь-які правові трансплантати – це небезпека. Нічого одразу не приживеться. Але в принципі у нас дуже схожий досвід. У нас такі ж самі були проблеми. Ми розглядаємо проблеми і пропонуємо рішення.