Ігор Кулик, начальник Галузевого державного архіву Служби безпеки України у чергові роковини Голодомору розповідає про «людей правди» — тих, хто не боявся говорити та писати страшну правду у ті роки, коли це їм могло коштувати життя.
Ігор Кулик: Коли ми говоримо про «людей правди», мова йде і за українців, і не українців, людей різних за статусом. Вони, переважно, писали щоденники, робили фотографії, або намагались донести до світової громадськості, Ліги націй, що в Україні відбувається Голодомор.
Нам дуже важливо показати те, шо для деяких «людей правди» говорити, писати правду про Голодомор було рівнозначно питанню життя і смерті. Люди, які вели щоденник, робили фотографії, отримували великі тюремні терміни.
Щодо «людей правди» ми можемо розказати про Миколу Боконя, фотоаматора, до цього часу збереглось 62 його знімки, і серед них є з підписом «триста днів без шматка хліба». Можемо розказати про Олександру Радченко, вчительку з Харкова, яка вела щоденник. Коли відбувався суд, її спитали, чому вона вела свої щоденники, на що вона відповіла, аби її діти знали про це, аби знали, що був Голодомор. Ми говоримо про колгоспного сторожа, який так само вів свої щоденники, говоримо про людей, які не розуміли, чому в газетах писали одне, а в житті відбувалися такі страшні речі.
Частина архівів зберігається не лише в СБУ, але й у Міністерстві внутрішніх справ, де так само варто було б попрацювати. Перед Голодомором відбулось ряд повстань, і от на простих учасників таких повстань відкривали саме кримінальні справи.
Вплив «людей правди», які мали можливість про це говорити закордоном, зрештою, призвів до того, що це питання поставили перед керівником Ліги націй, прем’єр-міністром Норвегії. Звісно, це питання там так і не було обговорено, але була запропонована допомога від Червоного хреста Радянському Союзу. Той же журналіст Гаррет Джонс, який вперше назвав цей голод штучним.
На сьогодні 26 країн визнали Голодомор фактом геноциду. Але я зовсім недавно у Нью-Йорку приймав участь у відкритті пам’ятника Голодомору, і для американців це було хоч, можливо, і не зовсім нове, але точно щось, про що вони мало чули і хотіли б більше дізнатись.
Нам треба показати, що за цифрою в 4,5 мільйонів загиблих від Голодомору стоять конкретні люди, населені пункти, чиїсь загиблі прадіди.