Фейсбук-сторінка Оксани Волошенюк
Лариса Денисенко: Яка в Україні ситуація із медіаграмотністю?
Оксана Волошенюк: Краща, ніж у 2009 році. Вже принаймні слово пишуть правильно. У 2010 році була започаткована концепція медіаосвіти, яка почала працювати у 200 школах. Зараз цих шкіл майже 500, у цей процес включилися бібліотеки, громадські активісти, які зрозуміли, що це життєво небхідна навичка. На жаль, медіабізнес до цього поки що не приєднався.
Наша організація провела більше десятка інтенсивних навчальних курсів, і більше 90% людей переконувало своє керівництво у необхідності проведення таких курсів. У нас є 5 сертифікованих програм з медіаосвіти, і багато хто викладає інтегровану у різні предмети медіаосвіту і медіаграмотність.
Лариса Денисенко: Чому медіабізнес не долучається до процесів?
Оксана Волошенюк: Наш медіабізнес вийшов із засобів масової інформації, а до мас-медіа як посередника між аудиторією і повідомленнями він не дійшов. Я мала досвід знайомства із скандинавськими медійними системами — там медіа про це дбають. Вони продають якісну інформацію і виховують якісного читача. У нас таких зразків якісної інформації мало.
Ольга Веснянка: Незабаром відбудеться конференція, на якій говоритимуть про медіаграмотність. Чим може похвалитися Україна у галузі медіаграмотності і що буде на конференції?
Оксана Волошенюк: Україна може похвалитися багато чим, особливо порівняно з іншими країнами СНД. За 2 дні — 18-19 березня — у нас має виступити більше 100 спікерів, зокрема зі Швеції, Білорусі, приїде ціла група викладачів, яка впроваджує дошкільну медіаосвіту вже 4 роки. Також буде тема медіаосвіти як функціоналу бібліотек: бібліотеки створюють медіаклуби, медіагуртки. Ще буде секція медіаосвіти у вищій школі і медіатворчість, медіаспоживання і медіасоціалізація. І, безумовно, медіапсихологія, яка пояснює, як ми сприймаємо медіатекст і як ми його декодуємо.
Ольга Веснянка: Це не є заходом на завершення великої програми навчання тренерів, дорослих людей, як критично сприймати інформацію?
Оксана Волошенюк: Ні, це не захід на завершення. Це наймогутніший освітній коловорот: було охоплено 15 тис. людей у 14 областях України — вперше медіаосвіта вийшла на такий рівень. Це наш найбільший успіх цього року, і він буде представлений на конференції.
Ольга Веснянка: Що таке медіаграмотність?
Оксана Волошенюк: Це те, що ми 150 років тому називали абеткою. Є певна система букв, яка має певну символіку. Сьогодні всю інформацію ми отримуємо через медіа, тому не існує традиційної грамотності. Медіаграмотність — це розширене розуміння традиційної грамотності, вміння читати і писати через медіа.
Медіаграмотність почали розглядати як практичну річ у 30-х роках ХІХ ст., коли люди почали усвідомлювати, що медіа ними маніпулюють. Найважливішою частиною медіаграмотності є вміння критично мислити, декодувати медіатексти, щоб мати критичну автономію від медіа. І друге — це розуміти характер медіаіндустрії: хто власник медіа, чому доносять саме цей месидж і через ці медіа, хто його створив, за які кошти і чого він хоче у відповідь. І також елементом медіаграмотності є створення власного медіапродукту.
Лариса Денисенко: Які нові методи розроблені у медіапсихології? Я стикнулася з цікавим явищем у Нідерландах, де Україна рідко з’являється у медіапросторі. Вистачило кілька повідомлень, які сформували негативне ставлення до ЄС і через нього — до України. Країна комп’ютеризована, у людей є можливість перевірити все через Інтернет, проте вони не хочуть виходити за зону комфорту.
Оксана Волошенюк: На жаль, я не фахівець цієї проблеми. На мою думку, це частина загальносвітової ситуації, коли люди сканують, а не аналізують інформацію. Чим більше інформатизоване суспільство, тим більша спокуса опинитися в інформаційному дощі і не аналізувати. Дуже важливо зупинитися й отримати поштовх. Ми його отримали. Нідерландське суспільство у цій ситуації залишається досить пасивним.
Я бачила, як з цим працюють медійники, наприклад, Швеції, як вони намагаються достукатися до наступного покоління. А це «сканерство», яке притаманне нідерландцям, є також у кожного з нас.
Ольга Веснянка: Хто в Україні має найбільше бажання змінити ситуацію з критичним мисленням?
Оксана Волошенюк: Насамперед, у педагогів. Вони розуміють, що без цього механізму вони не можуть працювати з молодим поколінням.
Тут існує великий розрив між поколіннями в освітніх засадах. Я недавно як тренер задала своїм студентам описати відому картину Шагала. Я була вражена тим, що молоді люди не можуть зрозуміти певні умовності, вони втратили здатність описати художній твір. Найбільш інтелектуальною групою виявились люди пенсійного віку — вони встигали задуматись, а не тільки сприймати інформацію без аналізу.
Викладачі відчувають, що вони повинні освоїти цей інструментарій. Дуже важлива публічна робота з історією, тому що маніпуляції починаються там, де розділяється суспільство.
Ольга Веснянка: До якої інформації потрібно ставитись особливо критично?
Оксана Волошенюк: Мені здається, що після усіх випадків кожне повідомлення має стати об’єктом медіааналізу, особливо повідомлення від влади, і те, як їх інтерпретують. Більше 90% українців досі черпають інформацію із провідних телеканалів.
Ольга Веснянка: Чи часто в українських ЗМІ зустрічаються фейки?
Оксана Волошенюк: Я називаю це «журналістикою відданості». Це, на відміну від пропаганди, неусвідомлений крок, коли людина намагається на користь власної концепції подавати інформацію у певному ключі. Українська журналістика некритична у ставленні до свого контенту, тож це для неї досить поширене явище.
Дуже важливо також знати про те, про що не говорили медіа: порядок денний — це також спосіб маніпуляції, яким користуються мейнстрімні медіа.
Ольга Веснянка: Де ви черпаєте інформацію для себе як споживач, а не як експертка?
Оксана Волошенюк: Я намагаюся читати англомовні професійні джерела, крім того, «Дзеркало тижня», ВВС, «Громадське радіо» і ще деякі громадські проекти у регіонах, які мене цікавлять.