Гостя — медіаюристка, виконавча директорка ІРРП Людмила Панкратова.
Людмила Панкратова: Для юриста це кейс є унікальним. Це можливість зробити те, про що я думала дуже давно, ще, коли розпочалася російська агресія у 2014 році: як боротися з подібними телеканалами? Тому що йти до судів — це дуже довга справа, вона не вирішується одним роком, ба — більше, є ризик, що телеканали не будуть закриті.
Хоча я знаю, що існує така думка, що ті телеканали не мають стосунку до журналістики чи свободи слова, я думаю, що все-таки Європейський суд і українські суди будуть їх розглядати як телерадіомовні компанії, якими вони і є. Тому, все-таки тут буде, можливо, застосована стаття 10 Європейської конвенції («Свобода вираження поглядів» — ред.), я думаю, це найбільш вірогідно.
Щоб обмежити свободу висловлювань, яка не є абсолютною, Європейський суд використовує три складові тесту:
Формально, чи було обмеження передбачене законом? Можна сказати, що так, є закон про санкції, є рішення РНБО, указ Президента, який вводить в дію ці санкції та зупиняє діяльність каналів.
За моніторингами українського регулятора Нацради з питань ТБ і радіомовлення і громадських організації, ці канали послідовно здійснювали атаки на територіальну цілісність і державність України. Тому мені здається, що ці санкції, які були застосовані, можуть бути виправданими.
Але чому так важливо, щоб таке втручання було базоване на законодавстві і перевірене судом? Щоб не допустити подальшого свавільного застосування такого заходу, як закриття телеканалів.
Повну програму слухайте в аудіофайлі