Медики Майдану намагалися реанімувати поранених навіть у стані клінічної смерті, – лікар

Що відбувалося у операційних Майдану 18-20 лютого 2014 року?

Ведучі

Лариса Денисенко,

Ірина Славінська

Гостi

Андрій Гук

Медики Майдану намагалися реанімувати поранених навіть у стані клінічної смерті, – лікар
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/02/hr_hh_2017-02-20_guk.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/02/hr_hh_2017-02-20_guk.mp3
Медики Майдану намагалися реанімувати поранених навіть у стані клінічної смерті, – лікар
0:00
/
0:00

Ірина Славінська: Як виглядали ваші лікарські будні в лютому 2014 року?

Андрій Гук: По тому, скільки було поранених, пригадую, що все відбувалося ніби уві сні. Три доби після того, як згоріли Профспілки, поранені поступали і ми не уявляли, що відбувається назовні. В якийсь момент ми перестали розуміти, коли все скінчиться.

Медичну службу Майдану я полишив в серпні 2014 року. Лише тоді завершив свою роботу штаб-шпиталь на Трьохсвятительській. Ми робили те, що мав робити кожен медик. Велика дяка медсестрам, санітарам, парамедкам – без них лікар, як без рук.

Ірина Славінська: Давайте більш детально пригадаємо, як все це діяло. Ви назвали стільки професій складових медичної допомоги.

Андрій Гук: Був штаб національного спротиву. Там розподіляли обов’язки. Були страшні часи, коли медиків не вистачало. Але вже після першого штурму у грудні почали приходити люди і їх стало достатньо. Після 11 грудня у нас з’явився графік чергування. Він був таємний.

Мої знайомі з СБУ майже щодня попереджали нас про штурми. Казали: «Ви ж розумієте, що вас зачистять». Але люди все прибували і прибували. Зрештою, лікувати доводилося всіх: і протестувальників, і антимайдан, і силовиків.

Ми розуміли, що відбувається щось набагато сильніше і страшніше, ніж ми це бачили. Ми неодноразово чули російську вимову на Майдані. І потім повторював Генпрокуратурі, що це було зовнішнє втручання. Я до сих пір не можу повірити, що українець стріляв в українця.

У списках медичної служби Майдану було зареєстровано 620-630 медиків. Третина з них давала свідчення в ГПУ. Сподіваюся, що вони допоможуть слідству.

Ірина Славінська: На що була схожа тодішня операційна? Опишіть.

Андрій Гук: Нам приносили людей в стані клінічної смерті. Трьох чи чотирьох з них вдалося реанімувати. Ми робили непрямий масаж серця, дихання рот в рот. Самі страшні поранення були поранення голови. Таких пацієнтів одразу направляли в нейрохірургію. Більше десяти поранених ми врятували. Один 83-річний дідусь, Іван Наконечний, дуже довго боровся за життя але все ж приєднався до Небесної Сотні.

Більшість поранень – це кульові тулуба і кінцівок, осколкові поранення від гранат. Також люди труїлися невідомими газами. Це широкий спектр уражень. Іноді допомогу доводилося надавати просто а лічені хвилини, в тому числі робити першу хірургічну обробку. Тому що коли у людини сильна кровотеча то це лічені хвилини чи навіть секунди. За нашої вимоги завжди приїздила швидка попри всі заборони тогочасної влади. Я не пам’ятаю таких людей, яким ми умисно не допомогли. Врятувати не вдавалося тих, чиї рани були несумісні з життям.

Лариса Денисенко: А що ви робили з кулями? Важко було зорієнтуватися, що це були свідчення. Кому ви їх віддавали?

Андрій Гук: Все залишалося на місці операції. Але ще певна частина доказів лишилася в тілах загиблих. Ми свідчили в ГПУ і деякі докази була передана слідчим. Щодо характеру поранень, то тут все ясно. Вбиті 20 і 21 числа – це кульові поранення.

Той обсяг доказів, який є треба чимшвидше довести до завершення розслідування. Незадоволеність виникає від того, що справедливість не відновлена. Ми потребуємо знати правду. Нехай через три роки чи через п’ять, але нам потрібна правда.