Міфи і стереотипи про Донбас: хто їх створив і як їх зруйнувати?

11 Листопада у книгарні «Є» відбулася дискусія «Донбас, Україна, Європа — між історією та пам’яттю», де йшлося про стереотипи і міфи щодо Донбасу та різночитання історії. З учасниками цієї дискусії говоримо у студії Громадського радіо.

Василь Шандро: Чи можна зараз однозначно, або наближено дати відповідь, що є причиною тієї ситуації, яка склалася на сході України і дотично у Криму?

Олександр Білокобильський: Однозначної відповіді не може бути. Можна багато факторів називати. Я думаю, що дуже важливо говорити, що всі події, які були у Донецьку не відбулися б у такому вигляді і, принаймні, не мали б такого ефекту, якби не було зовнішньої підтримки всіх цих подій. Я говорю не тільки про підтримку із-закордону, а зовнішніх до цих подій.

Я пам’ятаю, що в Донецьку було багато різних векторів мислення. Проукраїнський вектор був одним із найбільш впливових. Але ті багатотисячні мітинги, які йшли донецькими вулицями, не тільки не охоронялись міліцією, але й потрапляли під удар тих сил, які б скоріше за все не могли цього всього зробити, якби за ними не стояли і влада, і люди, що мають вплив і гроші.

Якщо ми це все забудемо, то дуже спотворимо інформацію. Гуманітарні розмови, це не про минуле. Це завжди розмови про сьогоднішній день. Ми із вами зіштовхнулись із результатами е-декларування. Фактично, громадяни дізнались про значні зловживання, які продемонструвало це декларування. І що, ми маємо якийсь результат? Якось відреагували на цей плювок в обличчя? 

Анастасія Багаліка: А як вони мали відреагувати?

Олександр Білокобильський: Так само було в Донецьку. Як ми мали реагувати все те, що відбувалось? Якщо хтось невідомий на людей нападав із арматурами. Що ми мали зробити?

Анастасія Багаліка: Все ж таки, е-декларування і тітушки з арматурами, це не зовсім однакові речі. В Києві нападали тітушки з арматурами. Київ відреагував по-іншому.

Олександр Білокобильський: Без коментарів. Я думаю, що тут є різниця у баченні контексту.

Василь Шандро: А у чому полягає ця різниця контекстів? Чому є різночитання цих контекстів?

Руслан Халіков: У нас якраз була розмова про те, чи є в України єдиний спільний контекст. І чи є спільний контекст між Україною та Європою, Донбасом та Україною і так далі. Йшлося про те, що історія у нас одна. Історія – це хронологічний фактаж. Але у нас різні інтерпретації цієї історії. Якраз наші інтерпретації – це те, що створює нашу пам’ять про історичні події. Тут уже в усіх різна пам’ять, оскільки різна ідентичність. Фактично, бачення історії буде різнитись від того, де перебуває людина, тобто, яка біографія її міста, чи регіону. Знову ж таки, у Донецька, чи у Єнакієва є свої бачення історичних подій, тому можна сказати, що є якась своя пам’ять. З іншого боку, той же Донецьк населяли люди з різних регіонів України.

Василь Шандро: Хто формує цю ідентичність?

Олександр Білокобильський: Не в тому справа, що в кожному регіоні України своя ідентичність. Соціальна ідентичність має масу шарів. Декілька років тому видали книгу «Метафізика Донецька», де прямо намагались подивитись як на ментальність людини, її світосприйняття, сприйняття  себе та середовища впливає ландшафт та історія того краю. Все це якимось чином впливає. І, напевно, жителя приморської території є відмінність у сприйнятті світу, на відміну від людини із гір. Попри все це, ці особливості вкладаються у той спільний перелік ідентичностей, які формуються на рівні держави.

Василь Шандро: Як релігія вплинула на процеси формування ідентичності? Це був важливий чинник?

Руслан Халіков: Для України дійсно дуже важливим чинником є релігія. І для Донбасу релігія, попри те, що це індустріальний регіон, все одно залишалася досить важливим чинником. Це дуже строкатий регіон у конфесійному відношенні. Тобто, дуже багато різних церков, напрямків, духовних управлінь і так далі. Говорячи про те, як вплинула релігія у 2014-2016 роках, треба розрізняти релігійність людей, учасників подій, і релігійні організації, які є уособленням цієї релігії. Якщо говорити про релігійні організації, то вони переважно не брали такої активної участі на початку подій. Але дуже активно накручувались ідеології, користуючись людською релігійністю.

Василь Шандро: Хто накручував?

Руслан Халіков: Були кілька осередків. Наприклад, хресні ходи, які відбувалися щоденно, і дуже емоційно впливали на людей. При тому, вони не були санкціоновані жодною із церков. Тобто, це або представники так званих православних братств, або просто люди. Могли навіть бути священики, які, наприклад, не мають права служити. Такі елементи досить активно використовувалися під час мітингів. В принципі, із двох сторін було багато релігійної риторики. Але от якраз на Донбасі було менше релігійних проукраїнських гасел.

Олександр Білокобильський: Потрібно розділити  вплив релігійного фактора і значимість зіткнень у релігійній сфері. Насправді, релігійного протистояння фактично не було, або воно не зіграло жодної ролі.

На Донбасі релігійний фактор зіграв роль не тому, що це було релігійне зіткнення, а тому, що був значний вплив ідей «русского мира». І це не релігійна організація, але це проект, який використовує релігійно мотивовану риторику.